Південноукраїнські мистецькі студії

Особливості ранньоромантичної сонатної форми на прикладі фортепіанних сонат К. М. Вебера

2024-09-11T14:48:16+03:00

Інструментальна спадщина К.М. Вебера не досить вивчена в усій сукупності її жанрових складових частин, що перешкоджає виникненню цілісного уявлення про неї. Водночас увага дослідників раннього періоду романтизму в царині фортепіанних сонат розпочинається із творів Ф. Шуберта, побічно торкається творів Л. ван Бетховена, тоді як чотири сонати К.М. Вебера лишаються осторонь. З історичного погляду безсумнівним є те, що в умовах епохи раннього романтизму деякі художники потрапили у становище проміжного ланцюжка. У їхній творчості чітко проявилися класичні та романтичні «змішані» прийоми. До таких явищ у сфері фортепіанної сонати належить творчість К.М. Вебера. Його чотири сонати для фортепіано цікаві не лише як високохудожні твори. З музичного погляду це яскраві зразки ранньоромантичної сонатної форми, з показовим і плідним злиттям класичних і романтичних тенденцій. К.М. Вебер відображає особливий підхід до класичної музичної форми, який відрізняється від традиційного класичного підходу. Його твори відзначаються яскравим тематизмом, використанням зовнішніх прийомів і створенням поетичних картин і настроїв, що наближаються до романтичних фантазій. Замість того, щоб виявляти внутрішні ресурси форми, К.М. Вебер активно експериментує з виразністю, драматизмом і напруженими епізодами, що робить його твори неповторними і захопливими для слухача. Істотною особливістю його творів є робота із класичною сонатно-симфонічною формою, де К.М. Вебер не просто дотримується традиційних структур, але вносить у них новаторські зміни, перетворюючи логіку сонатної форми і визначаючи нові шляхи її розвитку й еволюції. Це своєрідне переосмислення класичних засад у музиці, де елементи романтичної естетики взаємодіють із традиційними формами, створюючи унікальний музичний світ К.М. Вебера. Звідси виникає цікаве та корисне завдання: виявити з одного боку традиційні, а з іншого – нові, суттєво важливі риси у творчості композитора, які можна визначити як новаторські. Визначивши місце та значення сонат для фортепіано К.М. Вебера, спробуємо наблизити їх до сучасного виконавця та слухача, для збагачення фортепіанного репертуару. У статті проаналізовано особливості сонатного циклу у фортепіанній творчості К.М. Вебера. Виділяється зародження характерних тенденцій музичного романтизму у фортепіанних сонатах К.М. Вебера, а також установлюється взаємозв’язок між класичним і романтичним стилями.

Топос смерті в риториці партесних концертів

2024-09-11T14:51:32+03:00

Партесна музика, хоча й досліджувана впродовж півстоліття, досі залишається маловідомою й мало виконуваною частиною українського культурного спадку. Різниця загальної освіти та музичної підготовки співаків того часу та сучасних музикантів відображається у трактуванні й інтерпретації цієї музики в сучасних мистецьких переосмисленнях. З появою в європейській культурі XX століття інтерпретаційного напряму історично інформованого виконавства утвердилася думка про необхідність інших методів розуміння, вивчення та дослідження музичної спадщини ранніх періодів, тобто музики, написаної до XIX століття. Відповідно до ідей історичного виконавства, у статті розглянуто спосіб трактування образів і афектів, закладених у партесній музиці, крізь призму культурних і освітніх практик XVII–XVIII століть. Цей період характеризується єдністю естетичних категорій та інструментів художньої виразовості різних видів мистецтв, музики, поезії та риторики. Партесний концерт є жанром літургійної музики, написаний на тексти стихир, тропарів та інших частин богослужіння східного обряду. Відповідно, музично-словесний аналіз ускладнюється наявністю в тексті концертів теософських роздумів і різноманітних алегоричних біблійних образів. Щоб краще зрозуміти зв’язок музичного та словесного тексту в партесних творах, спочатку вивчено риторичні способи відтворення семантичних образів, ідей і топосів української барокової поетичної творчості. Далі зіставлено лінгвістичні засоби вираження словесної образної сфери й ефект на читача чи слухача, що був метою використання різноманітних риторичних прийомів. Проаналізовано музичні відповідники словесних риторичних засобів і виявлено приклади семантично споріднених музично-риторичних фігур з іншим текстом для потрібного афекту. Отже, таке розуміння музичної мови партесної творчості зумовлює сутнісно інші виконавські завдання під час її реалізації.

Гітарний майстер-клас як ефективна форма актуалізації знань у процесі підготовки музикантів-інструменталістів

2024-09-11T14:53:50+03:00

У публікації досліджено проблему гітарного майстер-класу як ефективної форми актуалізації знань у процесі підготовки музикантів-інструменталістів. З’ясовано, що гітарний майстер-клас надає можливість здобувачам безпосередньо спілкуватися з досвідченими виконавцями, отримувати цінні поради та зворотний зв’язок, що стимулює їх до активної роботи над власною виконавською технікою й інтерпретацією музичних творів. Визначено, що майстер-клас як ефективна форма комунікації, обміну досвідом, обговорення сучасних методик виконавства та педагогіки помітно актуалізувався в галузі вітчизняного гітарного мистецтва впродовж останніх двох десятиліть. Виявлено, що процес набуття музичної майстерності потребує системної, щоденної праці, аналізу численних нотних, наукових, відеоробіт як у виконавстві, так і в педагогічній діяльності. Проведення майстер-класу вимагає від майстра підготовки й імпровізаційності, тактовності й артистизму для донесення своїх ідей. Доведено, що потреба у швидкому розвитку виконавської майстерності спонукала науковців до розвитку нової галузі мистецтвознавства, яка була б присвячена практичним питанням музичного мистецтва. Особливістю виконавського музикознавства є те, що авторами наукових робіт стали переважно самі виконавці, які характеризуються практичною компетентністю як у постановці тематичної проблематики, так і в її науковій реалізації, відзначаючись професійною авторитетністю своїх наукових і методологічних міркувань. Простежено, що вдосконалення інтерпретації твору допоможе краще зрозуміти та відчути форму музичного твору, його основну ідею, розшифрувати програмність композитора. У режимі захоплюючої гри можна запропонувати разом зі здобувачем запрограмувати цікаві сюжетні повороти: покращити фразування й інтонування, відбудувати контрасти динаміки гучності, збалансувати агогічний рух, продумати артистичні жести тощо.

Мистецтво вокальної імпровізації як культурно-стильовий феномен

2024-09-11T14:57:13+03:00

У статті розглянуто сутність імпровізації як мистецтва миттєвого створення музичного феномену. Підкреслено, що підґрунтям опанування вмінь імпровізувати є розвинена музична інтуїція, яка базується на накопиченому досвіді оперування слуховими образами, здатності до творчо-апперцептивного уявлення та впевненому володінні виконавсько-технічними навичками, на засадах яких відбувається втілення музичних образів безпосередньо під час їх народження. Зазначено, що важливу роль відіграє також сформованість окремих особистісних властивостей музиканта, до яких віднесено, зокрема, психологічну потребу та внутрішню активність особистості в її стремлінні до творчого музикування, упевненість у своїх можливостях, здатність сприймати не досить вдалі спроби як позитивний поштовх до подальшого самовдосконалення. Виокремлено два різновиди музичної імпровізації: реґламентований, в основі якого лежить заданий інтонаційний елемент, і «вільний», підґрунтям якого є уявлення художнього образу, настрою, навіяного поетичним текстом або художніми асоціаціями. Останній вид імпровізації відбувається без спеціального визначення або обмеження засобів, які використовує імпровізатор у процесі музикування. Акцентовано на важливості впровадження імпровізаційних форм музикування у вокально-освітній процес, опанування яких є часткою підготовки майбутніх співаків до виконання репертуару, стиль якого передбачає вміння імпровізувати. Також відзначено роль імпровізаційних умінь у створенні актуальних інтонаційних вправ, спрямованих на формування у співака тих навичок, яких йому бракує для опанування визначеного вокального твору. Представлено головні особливості становлення практики імпровізації в історико- стильовому аспекті в межах європейської вокальної культури, а також специфіку її прояву в різних жанрах і стилях вокального мистецтва. Це, зокрема, народнопісенна творчість; хоровий спів у старовинних літургійних формах; сольне вокальне виконавство менестрелів, труверів і мінезингерів. Особливу увагу приділено формуванню у співаків навичок імпровізації в італійський вокальній школі ХVI–ХVIIІ століть, зумовленого практикою виконання сольних творів і оперних арій Da capo відповідно до вимог виконавського стилю «бельканто». Підкреслено актуальність опанування вокалістами мистецтва стилістично правильного, імпровізаційно-фігуративного виконання камерних і оперних творів минулих епох, а також формування навичок вокальної імпровізації з метою сприяння всебічному музичному та творчому розвитку співака.

Український мюзикл XXI століття: інтерпретація жанру на прикладі мюзиклу одеських авторів «Княгиня Ольга»

2024-09-11T15:02:05+03:00

Стаття присвячена огляду сучасної української музично-театральної культури як сфери активного режисерського експериментування та пошуку смислових домінант у вітчизняному художньому просторі ХХІ століття. Серед жанрово-стилістичного розмаїття моделей музично-театральних вистав масової культури, які репрезентовані музичною комедією, оперетою, рок-, поп-, зог-, фолькоперою, у сучасному соціокультурному контексті затребуваною і найпопулярнішою формою залишається мюзикл, синтетична природа якого має невичерпні потенційні можливості. Автором акцентовано деякі аспекти особливостей розвитку вітчизняного мюзиклу в сучасній музично-театральній сфері, специфіку його інтерпретації на українському ґрунті. На прикладі одеської постановки мюзиклу «Княгиня Ольга» (2023 рік) виявлено тенденції розвитку вітчизняного мюзиклу у ХХІ столітті, визначено значення цього жанру як носія власних національних моделей, ефективної форми міжкультурного спілкування, збереження та просування культурних цінностей у сучасному світі.

“In memoriam”: композиторське бачення В. Сильвестрова і М. Попова

2024-09-11T15:07:05+03:00

У статті, на прикладі сучасних композиторів, висвітлено тенденції в духовній музиці України перших десятиліть XХI століття. Дослідження присвячено крупним творам вокально-хорового жанру, що містять у своїй назві латинське слово-фразу “in memoriam” («у пам’ять<…>») – “In memoriam” Валентина Сильвестрова для хору a cappella (2020 рік) і “Messa in memoria” Миколи Попова для солістів, хору й оркестру (2017 рік). Якщо у М. Попова слово “memoriam” додається до чітко визначеного композитором жанру меси, то у В. Сильвестрова ознаки жанру приховані узагальненою назвою “In memoriam”, хоча за своєю структурою твір цілком витриманий у традиціях реквієму:із дев’яти частин п’ять відповідають структурі реквієму (№ 1 “Requiem”, № 2 “Lacrimosa”, № 4 “Requiem aeternam”, № 5 “Agnus Dei”, № 7 “Lacrimosa”). Обидва твори репрезентують характерні особливості композиторського бачення за звернення до одного спільного слово-образу “memoriam”. Закцентовано увагу на конкретних підходах у вибудові композиторами музичної форми меси/реквієму, як жанрів рецептивних, суб’єктивному баченні їх у поєднанні латинської, старослов’янської й української мов. “Messa in memoria” М. Попова, присвячена пам’яті дружини композитора, репрезентує авторське розуміння концепції традиційної меси, суб’єктивує його і фокусує на особистих переживаннях. “In memoriam” В. Сильвестрова присвячено пам’яті не окремої близької людини, але масових жертв подій Революції гідності 1914 року. Поєднує весь твір загальна образно-змістова атмосфера глибинної ліричності, рефлексивності та молитовності. Звідси включення в контекст духовного твору жанрів елегії та молитви – «Святий Боже», «Отче наш», «Молитви за Україну». Обидва хорові твори В. Сильвестрова та М. Попова, засновані на семантиці “in memoriam”, викликають інтерес як слухачів із виконавцями, так і науковців, тож заслуговують на подальші дослідження.

Цикл «34 прелюдії і фуги» В. Бібіка: інтерпретаційно-виконавські аспекти

2024-09-11T15:14:03+03:00

Монументальна праця – цикл «34 прелюдії і фуги» для фортепіано українського композитора В. Бібіка, написаний у період з 1973 по 1978 роки, не полишає байдужими музикознавців і дотепер. Відбувається активне осягнення конструктивних особливостей циклу, вивчення основ індивідуального стилю композитора, але найбільш актуальними залишаються питання інтерпретаційно-виконавського плану. У статті здійснено інтерпретаційно-виконавський аналіз прелюдій і фуг із першого зошита циклу «Роздум». Виявлено, що прелюдії та фуги в першому зошиті – не випадковий набір мініциклів, а твори, вибудовані згідно з визначеною драматургією, у якій намічаються дві кульмінації, перша – прелюдія і фуга № 8, друга – остання в зошиті, № 14, які характеризуються значною напруженістю розгортання художнього образу та складністю поліфонічної форми. Художньо-образне наповнення першого зошита відповідає заявленій програмі та характеризується широким спектром образних вирішень кожного мініциклу: спокійні, просвітлені образи, зосереджено-самозаглиблені, образи дзвоновості та пташиних переливів, схвильовано-патетичні й емоційно напружені, скорботні та космічно-ірреальні. Установлено, що в інтерпретації прелюдій і фуг В. Бібіка з означеного циклу потрібно орієнтуватися на аспекти художнього стилю композитора, які виявляються в особливому відчутті звуку, палітри його тембрального забарвлення, неординарному підході до ритму й агогіки, відсутності одноманітності руху, формуванні ритмічного rubato, руху в музиці, в основоположному значенні педалі та різноманітності її використання у творенні художнього образу. Окрім цього, потрібне розуміння принципу розгортання музичного образу у творах циклу, який ґрунтується не на конфлікті протилежних образних сфер, а із внутрішнього статусу теми.

XV–XVI століття – доба народження тромбона як ансамблевого та оркестрового інструмента

2024-09-11T15:17:10+03:00

Глибокий аналіз використання тромбона в інструментальній музиці ХV–XVI століть, проведений крізь призму ретроспективного погляду, дозволяє зробити висновок, що розвиток мистецтва оркестрового виконання на тромбоні визначено історією оркестрової музики, як і розвиток усієї інструментальної культури. Етимологічний аналіз назви інструмента в різних європейських мовах дав під час дослідження інформацію про історію самого інструмента. Етапи еволюції тромбона в ансамблі й оркестрі підпорядковані такій логіці: зародження ідеї використання тембру тромбона і перші спроби її реалізації; період експериментування та рідкісного застосування: окремі випадки застосування; багаторазовість і наступна за нею функціональна стійкість застосування; відбір найкращих форм застосування та поступове зникнення старих; загальне вживання, як наслідок стійкої повторюваності. У контексті цих етапів церковне та світське ансамблеве музикування поступово привело до концертного, що послугувало мотивацією до професійного опанування інструмента та подальшої професійної виконавської діяльності. Завдяки спільним успіхам інструментальних майстрів і виконавців, які «переконали» композиторів-новаторів у виразності тембру, шляхом постійного пошуку нових можливостей інструмента та підвищення рівня виконавської майстерності, здійснювалося природне географічне розширення використання інструмента. Він включався в різні за складом інструментальні ансамблі. Розвиток методики навчання гри на тромбоні був супроводжуваний поступовим становленням різних виконавських шкіл і технік. Цей процес був особливо активним у часи бароко та класицизму. За цих часів виникли важливі терміни та концепції, як-от «барокова техніка гри», «струнка виразність» і «декоративний підхід до фразування». Регулярне включення тромбона в ансамблеву музику дозволило йому відігравати важливу роль у музичних ансамблях. Цей інструмент переживав еволюцію від складів епохи Ренесансу до барокових, класичних і, нарешті, романтичних оркестрів. Важливими чинниками цього процесу були розвиток техніки гри, розширення репертуару для тромбона, а також його тісна взаємодія з іншими інструментами в оркестровому контексті.

Історично інформована інтерпретація музичного твору (НІР) у семіотичному аспекті

2024-09-11T16:01:01+03:00

Основним завданням статті є розкриття сутності феномену історично інформованого виконавства (англійською мовою – historically informed performance, скорочено – НІР), який розглядається в контексті загальної проблеми музичної інтерпретації. Методологічною основою дослідження є феноменологічний, типологічний і семіотичний підходи до музичної інтерпретації. Виконання музичного твору, зафіксованого партитурою, є складним процесом, який починається із чуттєвого знайомства музиканта з нотним текстом і завершується процесом створення звукової форми. Атрибутивною складовою частиною цього процесу є інтерпретація (у семіотичному сенсі цього слова). Необхідно розрізняти два рівні (або фази) інтерпретації музичного твору. Перший рівень (In-1) – це встановлення загальноприйнятого значення графічних знаків партитури. Така інтерпретація є адекватною, якщо інтерпретатор має точні знання всіх значень графічних знаків, які використовуються в даній культурній практиці. Або вона є неадекватною, якщо поняття і звукові уявлення інтерпретатора не відповідають загальноприйнятим значенням знаків нотного запису. Суть другого рівня інтерпретації музичного твору (Іn-2) полягає у встановленні художнього сенсу уявної звукової форми як цілісного знака, а також значення окремих елементів і властивостей цієї форми. Художній сенс музичного знака – це складна когнітивно-психологічна реакція особистості на звукову форму, яка включає: а) чуттєву й емоційно-оцінну реакцію (естетичний відгук); б) розуміння загальноприйнятих смислів і значень типових елементів; в) унікальні чуттєві уявлення, переживання, думки особистості. Вирішуючи основне завдання музично-виконавського мистецтва – завдання відтворення звукової форми, задуманої і схематично зафіксованої композитором – музикант може актуалізувати дві протилежні, але на практиці комплементарні інтенції. Перша з них (інтровертивна інтенція) – це прагнення втілити у звуковій формі суб’єктивні почуття, ідеї, емоції, концепції, які пробуджуються композиторським звуковим проєктом. Відбір виконавських засобів може здійснюватися раціонально, на основі рефлексії власних психологічних реакцій музиканта, або ірраціонально, спонтанно, інтуїтивно. У виборі виконавських засобів музикант часто керується суб’єктивним критерієм краси чи виразності звучання. Такі інтерпретації завжди є автентичними. Однак ніхто не може об’єктивно оцінити їх адекватність. Інша (екстравертивна) інтенція – прагнення об’єктивної інтерпретації композиторського задуму. Вона може ґрунтуватися на певному зразку (еталоні) виконання або на нормі (манері, стилі) інтерпретації. Про адекватність таких інтерпретацій можна судити об’єктивно, аналізуючи ступінь відповідності створеної музикантом звукової форми відомим еталонам або виконавським стилям. Нормативними орієнтирами для екстравертивної інтерпретації можуть бути: а) індивідуальний стиль, притаманний творчості окремого музиканта-виконавця; б) етнічний стиль музичного виконання, притаманний окремій національній школі; в) жанровий стиль, що визначається функціями виконавської практики у визначених культурних умовах музикування; г) історичний виконавський стиль, що виник у якомусь соціальному середовищі на визначеному історичному етапі. До останнього типу екстравертивної інтенції музиканта-виконавця належить явище, позначене як історично інформоване виконавство (НІР). У своєму граничному вираженні ця інтенція виражається у прагненні досягти автентичності виконання, коли інтерпретація твору адекватна всім нормам історичного виконавського стилю. Досягненню ефекту достовірності сприяє старанне вивчення засобів музичної писемності, пошук інформації щодо особливостей звукової форми творів, реставрація старовинних прийомів співу та гри, використання старовинних музичних інструментів, створення особливих умов і антуражу репрезентації творів.

Твори Станіслава Людкевича у перекладах для фортепіанних ансамблів

2024-09-11T16:04:28+03:00

Творча спадщина Станіслава Людкевича займає вагоме місце в історії української музики. Поряд із масштабними симфонічними та хоровими творами, композитор звертався до камерних жанрів, серед яких найчисленніше представлена фортепіанна музика. Окреме місце в ній посідають твори, написані для фортепіанного ансамблю. В доробку митця крім оригінальних творів для фортепіанних дуетів натрапляємо на авторські переклади власних творів для фортепіано в чотири руки та для двох фортепіано. У різний час до творчості Людкевича з метою здійснення перекладів зверталися й інші митці. Для фортепіано в чотири руки зустрічаємо переклади Михайла Шведа та Наталії Юзюк, для двох фортепіано — Ісидора Вимера та Никодима Плаксюка. Мету статті становить опис наявних перекладів творів С. Людкевича для фортепіанних ансамблів та виявлення причини їх виникнення. Джерельною базою слугували автографи творів композитора, нотні видання авторських перекладів, а також перекладів інших мистців для фортепіано в чотири руки чи для двох фортепіано. Методологія дослідження зумовлюється використанням таких методів: аналітичних та систематизації щодо опрацювання наукових джерел та нотної літератури в межах досліджуваної тематики; джерелознавчого, що дозволив залучити архівні матеріали (автографи, першодруки, програми концертів, тощо; текстологічний) й установити точний текст нотних рукописних матеріалів; емпіричних щодо спостереження за виступами провідних фортепіанних дуетів, самоспостереження, порівняння й узагальнення отриманих результатів У статті досліджено переклади творів С. Людкевича для фортепіано в чотири руки та для двох фортепіано на матеріалі збережених автографів, прижиттєвих нотних видань та опрацювань інших митців; прослідковано причини виникнення авторських чотириручних перекладів, визначено мету створення перекладів творів Людкевича іншими композиторами та педагогами. Окреслено напрями подальших наукових розробок обраної теми: пошук втрачених сторінок спадщини композитора, реставрація віднайдених творів (Капричіо), класифікація існуючих перекладів за рівнем технічної складності, проведення аналогічних досліджень на прикладі доробку інших українських митців.

До питання систематизації видів акторських амплуа у бродвейському мюзиклі в контексті психологічних моделей К. Г. Юнга

2024-09-11T12:22:33+03:00

У статті зроблено спробу окреслити питання, пов’язані з актуальністю систематизації акторських амплуа в жанрі «мюзикл» та їх ототожненням із психологічними моделями, запропонованими Карлом Густавом Юнгом. Юнгіанські архетипи ідентифікуються на основі повторюваних символів, тем чи мотивів, що трапляються в міфах, історіях, описаних снах і виразах культури. Вони присутні в колективному несвідомому людства та відображають фундаментальні людські мотивації, поведінку, риси особистості. Виявлення психологічних архетипів акторських амплуа може привнести автентичності та фундаментальності акторській майстерності та налагодити зв’язок із глядачем на глибшому рівні розуміння через створення вражаючих образів персонажів і збагачену новими гранями драматургію музично-сценічного твору. Взаємозв’язок між юнгіанськими архетипами й акторськими амплуа може стати сьогодні актуальним, оскільки у глядача є потреба у спостереженні на сцені за розвитком глибоких психологічних криз сучасної людини та трансформацій особистості. Добре розроблені персонажі представляють до уваги глядача всі складнощі людської природи, які стикаються із внутрішніми та зовнішніми конфліктами впродовж розгортання драматургічного дійства. Це зумовлює низку емоцій, від емпатії до роздумів про себе, навколишній світ і почуття інших людей, та дає змогу набути додаткового життєвого досвіду, переосмислити низку подій вистави, вміщену в рамки всього двох-трьох годин. Такий досвід також допомагає досліджувати внутрішні психологічні проблеми з різних боків, інший погляд щодо вирішення проблеми, отримувати натхнення й емоційне розвантаження. Упровадженням архетипічних елементів до драматургії мюзиклу можна ефективно створювати глибоко резонансний емоційний досвід для аудиторії та значно поглибити й урізноманітнити техніки акторської майстерності.

Музично-стильова компетентність учнів мистецьких шкіл: сутність поняття

2024-09-11T12:25:04+03:00

У статті акцентовано увагу на важливості дослідження проблеми формування музично-стильової компетентності учнів мистецьких шкіл. Оскільки музичні звукові образи характеризуються багатозначністю, варіативністю та динамічністю, для дітей їх усвідомлення є складним процесом, що віддзеркалює готовність і рівень здатності до сприйняття стилістики музичних творів. Здійснений теоретичний аналіз мистецтвознавчих джерел дозволив з’ясувати, що музичний стиль є багаторівневою системою взаємодії художнього мислення особистості та музичних засобів виразності, що зумовлена соціально-історичними й індивідуально-психологічними чинниками та вможливлює втілення ідейно-образного змісту музичного твору. Сприйняття музичного стилю пов’язане не тільки з розпізнаванням особливостей структур і рис музичного твору, а й із його інтерпретацією. «Компетентність» як ключовий термін досліджуваного феномену розглядається як набір знань, умінь і навичок, що віддзеркалюють рівень сформованості сприйняття музики різних стилів, розпізнавання стильових ознак, слухового контролю й оцінки втілення стильової специфіки у виконавській, композиторській і слухацькій практиці. Музично-стильовою компетентністю учнів мистецьких шкіл є інтегративна якість, що характеризує набуті знання, уміння і навички щодо сприйняття, розуміння та втілення стильових особливостей музичних творів. Завдяки цій сформованій компетентності учні можуть: ідентифікувати та розрізняти основні музичні стилі та жанри різних епох; аналізувати музичні твори з позиції визначення їхніх стильових особливостей; інтерпретувати музичні твори різних стилів і жанрів з урахуванням їхніх стильових особливостей; імпровізувати та створювати музичні твори в різних стилях тощо. Ця компетентність формується протягом усього періоду навчання в мистецькій школі та є результатом комплексної роботи викладачів й учнів. Її формування спонукає дітей до творчого самовираження та сприяє не лише розвитку в них музичних здібностей, а й загальному художньо-естетичному вихованню.

Підготовка майбутніх бакалаврів музичного мистецтва до формування музично-естетичної культури школярів

2024-09-11T12:34:49+03:00

У статті наведено матеріали дослідження щодо підготовки здобувачів вищої мистецько-педагогічної освіти – майбутніх бакалаврів спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво), до формування музично-естетичної культури учнів закладів загальної середньої освіти (ЗСО) Китаю та України. Представлено сутність явищ духовної культури, художньої культури та музично-естетичної культури в науковому дискурсі; уточнені поняття підготовки та підготовленості майбутніх бакалаврів даного профілю; визначена сутність явища підготовленості майбутніх бакалаврів музичного мистецтва до формування музично-естетичної культури школярів Китаю та України у складних соціокультурних умовах постінформаційного суспільства та глобалізації; пропоновано рекомендації щодо досягнення означеної підготовленості здобувачів, а саме стосовно: модернізації освітнього процесу на відповідних мистецько-педагогічних факультетах; опанування здобувачами продуктивних педагогічних технологій, поширених у світі, зокрема інноваційних мистецько-педагогічнихи технологій; укріплення навчально-матеріальної бази означених факультетів, зокрема, комп’ютерною технікою та сучасним програмним забезпеченням для більш ефективної аудиторної роботи та педагогічної практики здобувачів у закладах загальної середньої освіти; суттєвого покращення якості педагогічної практики здобувачів.

Методологія дослідження і формування фактурно-стильових виконавських умінь студента-піаніста

2024-09-11T12:40:58+03:00

Дослідження присвячене феномену фактурно-стильових виконавських умінь майбутніх учителів музичного мистецтва та майбутніх викладачів фортепіано. На даному етапі заслуговує на увагу методологія дослідження, яка ґрунтується на визначених практикою чинниках їх сформованості у здобувачів вищої освіти, що навчаються за спеціальностями 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) та 025 Музичне мистецтво. Той факт, що фортепіанна підготовка є основним сегментом цілісного професійного становлення, набуття компетентностей, дає змогу на певному етапі поєднати ці дві категорії здобувачів щодо формування в них фактурно-стильових виконавських умінь. Мета статті – обґрунтування наукових підходів і педагогічних принципів з методичною функцією, які стають основою дослідження особливостей і розробки методики формування фактурно-стильових виконавських умінь студентів-піаністів, що навчаються за різними освітньо-професійними програмами й опановують гру на фортепіано відповідно до вимог спеціальності. На основі застосування аналізу концепцій, наукових розробок, досліджень, а також практики, яка висвітлила чинники сформованості фактурно-виконавських умінь, обґрунтовано наукові підходи та педагогічні принципи методичного спрямування. Три основні наукові підходи становлять методологічний каркас дослідження: когнітивно-рефлексійний, виконавсько-компетентнісний і контекстно-творчий. Зазначені підходи дали змогу сформулювати та пропонувати такі педагогічні принципи: стимулювання осмисленого ставлення до фактурно-виконавських умінь як виконавського ресурсу втілення художнього образу; опори на рефлексію відчуття щодо володіння фортепіанною фактурою та звуковидобуванням, переваг і недоліків у володінні фортепіанною фактурою; зацікавленого ставлення до художньо-технічного самовдосконалення; збагачення ресурсу методичного самозабезпечення щодо опанування фактурно-стильового розмаїття фортепіанних творів; спонукання до пошуку художньо-функціонального контексту засобів виразності фортепіанних творів; накопичення художньо-образних смислів-еталонів фортепіанної фактури у стильовій проєкції шляхом їх класифікації.

Проблема готовності майбутніх фахівців до організації музично-творчої діяльності дітей в умовах інклюзивного освітнього середовища

2024-09-11T12:44:45+03:00

У статті розкривається проблема особливостей діяльності педагога музичного мистецтва в умовах інклюзивного освітнього середовища шкільних та позашкільних закладів освіти, визначається зміст його готовності до організації музично-творчої діяльності дітей з особливими освітніми потребами. З’ясовано, що заняття мистецтвом позитивно впливають на сенсорний розвиток, диференціацію сприйняття, покращення уваги, комунікаційні навички та мовлення в дітей з особливими освітніми потребами. Виокремлені два напрями діяльності педагогів музичного мистецтва з дітьми, які мають психофізіологічні вади. Першим із них є робота в закладах позашкільного мистецького спрямування та спеціалізованих музичних школах, де діти за спеціальною методикою навчаються музичної грамоти, гри на сопілці, скрипці, акордеоні, фортепіано, гітарі, займаються в хоровому, вокальному й оркестровому класах. Другим напрямом є корекційно-розвивальна робота в межах закладів дошкільної і загальної середньої освіти. Така діяльність спрямована на навчання музичної грамоти, вокалу та гри на музичних інструментах, надання реабілітаційних послуг дітям із порушеннями розвитку та поведінки. До них належать: спеціалізовані методи допомоги, як-от арттерапія, рецептивне сприймання музики, рухова релаксація та злиття з ритмом музики, музичні ігри на розвиток різновидів музичних здібностей і корекцію мовлення й активізацію мислення; малювання музики та малювання під музику, ігри на дитячих шумових і музичних інструментах, ритмічна декламація, дихальні вправи, фізично-музикальні паузи тощо. Виявлено зміст готовності педагога музичного мистецтва до роботи в умовах інклюзивного освітнього середовища. Обґрунтовано, що така готовність охоплює особистісний, когнітивний, діяльнісний і творчий компоненти. Зроблено висновок про те, що зміст професійної компетентності педагога-музиканта також розширюється завдяки своєрідному наповненню дидактичної, виховної, валеологічної, комунікативної, методичної, естетичної, технічної, міждисциплінарної, організаційної, креативної, професійно-цифрової й інтегрованої інклюзивної компетентності.

Історичні та культурологічні засади розвитку естрадного виконавства на акордеоні

2024-09-11T12:49:55+03:00

Метою статті є характеристика основних історичних і культурологічних засад розвитку естрадного виконавства на акордеоні. Методологію дослідження становлять: принцип сходження від загального до конкретного, теоретичний аналіз наукової та методичної літератури в межах досліджуваної тематики, спостереження за виступами провідних естрадних акордеоністів, порівняння й узагальнення отриманих даних. У статті окреслюються основні характеристики, що властиві естетиці музичної естради, якими є: ігровий характер образності; простота форми та перевага малих форм; доступність музичної мови; виразність і яскравість мелодики; тяжіння до танцювальних ритмів; наявність внутрішньої драматургії, яка враховує закони масового сприйняття; захоплення віртуозністю. Зазначається, що естрадний репертуар і стиль виконавства стають провідними у творчості перших закордонних акордеоністів і їх послідовників. Це були справжні майстри своєї справи: П. Фроссіні, П. Дейро та Г. Дейро, А. Фоссен, Г. Шіттенхельм, С. Джезуальдо, А. Вольпі, Г. Маркосіньйорі, Е. Галла-Ріні, Ч. Каміллері, Ч. Маньянте, Ф. Марокко, А.В. Дамм, Р. Вюртнер, Е. Ваше, Ш. Пегурі, Ж. Коломбо й інші. Естрадне музичне виконавство на акордеоні із властивою йому естетикою, структурою музичної мови, специфічними виконавськими засобами стало історично першим у репертуарі акордеоністів. Воно не тільки існує, продовжує розвиватися, а також характеризується особливостями, окресленими як основні характеристики естрадного музичного мистецтва. Історичні та культурологічні закономірності розвитку акордеона, поширеність і популярність естрадного виконавства, останні тенденції в сучасній музичній практиці дозволяють говорити про можливість і необхідність розвитку цього різновиду виконавського мистецтва.

Генеза музичного шкільництва в Польщі й Україні: історична оптика

2024-09-11T12:54:16+03:00

У статті презентуються результати наукових розвідок, які спрямовані на пошуки «зерен» майбутнього розвитку музичного шкільництва в Польщі й Україні на перших етапах його генези. Мета статті щодо висвітлення початків музичного шкільництва реалізується завдяки використанню методологічного потенціалу історико-педагогічного дискурсу та компаративістики. Характеристика еволюції досліджуваного феномену як історичної реальності здійснюється у формі генетичного аналізу сукупності фактів, з логічною реконструкцією історико-наукових процесів, виявленням початкових етапів його розвитку, з використанням порівняльно-діахронного аналізу, що дозволяє прогнозувати шляхи модифікації музичного шкільництва в Польщі й Україні у ХХІ столітті. У генезі музичного шкільництва на польських і українських землях виокремлюються схожі по суті етапи, зокрема, конфесійно-музичний (кінець Х – перша половина ХVIII століття), коли паростки музичної освіти різняться залежно від конфесійної приналежності шкіл, та секуляризаційно-професіоналізаційний (друга половина ХVIII – початок ХХ століття), коли починає активно розвиватись професійне музичне шкільництво (від перших публічних музичних шкіл до розбудови консерваторської системи освіти). Визначена роль видатних персоналій у розбудові музичного шкільництва. Виникнення деяких музичних шкіл у театральних осередках мистецької освіти у ХVIII столітті трактується як прекурсор сучасних інтеграційних тенденцій, коли низка музичних шкіл починає перетворюватись на школи мистецтв.

Поетапність методологічного забезпечення культури виконавського фразування у процесі навчання гри на духових інструментах

2024-09-11T12:57:54+03:00

У статті обґрунтовано методологію формування культури виконавського фразування майбутніх учителів музичного мистецтва та майбутніх викладачів музичних дисциплін у процесі навчання гри на духових інструментах. Представлено поетапну логіку застосування методологічного забезпечення зазначеного процесу. Основними презентованими конструктами методологічного забезпечення виступили наукові підходи та педагогічні принципи, що мають методичне спрямування. Обґрунтовано доцільність застосування мотиваційно-настановного, контекстно орієнтованого, комунікативно-креативного етапів, які за змістом та формами діяльності під час їх реалізації кореспондуються з логікою «герменевтичного кола». Представлено наукові підходи, які забезпечують повний цикл процесу формування культури виконавського фразування, водночас з урахуванням домінування окремих підходів і визначених етапах. Обґрунтовано доцільність застосування таких наукових підходів: емотивно-ціннісного, художньо-когнітивного, герменевтичного, комунікативного, лінгвокультурного. Пропоновані педагогічні принципи методичного характеру відповідають науковим підходам та етапам методики загалом. Також взято до уваги пролонгований і наскрізний характер принципу поєднання художнього, технічного й анатомо-фізіологічного в роботі над виконавським фразуванням у процесі гри на духових інструментах. Поетапними принципами були: зіставлення вербального та музично-виконавського фразування; орієнтація на творчу винахідливість під час роботи над виконавським фразуванням в полілогічній/діалогічній проєкції (мотиваційно-настановний етап); розширення набору художньо-виконавських засобів виразності відповідно до смислового контексту; опора на смисловий контекст музичного фразування; стимулювання розвитку художньо-образного мислення на основі розмаїття репертуару та накопичення образних репрезентацій (контекстно орієнтований етап); зіставлення вербального та музично-виконавського фразування; орієнтація на творчу винахідливість під час роботи над виконавським фразуванням в полілогічній/діалогічній проєкції (комунікативно-креативний етап).

Сучасні питання фізичної підготовки курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України зі специфічними умовами навчання

2024-09-11T14:04:51+03:00

У статті розглядаються актуальні аспекти фізичної підготовки курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України. Зосереджуючись на виявленні проблем, що виникають у цьому процесі, та виробленні рекомендацій для їх вирішення, стаття спрямована на підтримку ефективної підготовки майбутніх правоохоронців. Оскільки суспільство постійно змінюється, а професійні вимоги стають усе більш специфічними, вирішення цих проблем є надзвичайно важливим аспектом у професійній підготовці. Підкреслення актуальності теми зумовлено не лише змінами в суспільстві, але й загальними вимогами до сучасних правоохоронців. Надзвичайно важливою є не лише фізична сила, але й загальна фізична підготовленість, уміння працювати в екстремальних умовах і швидка реакція на непередбачувані ситуації. Такий підхід до фізичної підготовки майбутніх правоохоронців має стратегічне значення для забезпечення ефективної діяльності правоохоронних органів. Зокрема, у сучасних умовах, коли суспільство стикається з різноманітними викликами, від курсантів і майбутніх правоохоронців очікується не лише фізична готовність, але й уміння працювати в умовах стресу та під тиском, здатність швидко ухвалювати рішення у складних ситуаціях. Досягнення високого рівня фізичної підготовки не тільки підвищить ефективність правоохоронної діяльності, але й сприятиме підтримці загальної громадської безпеки. Гарантування безпеки суспільства вимагає від правоохоронців не лише реактивних заходів, а й проактивних стратегій, що базуються на глибокій фізичній і професійній підготовці. Отже, ця стаття має велике значення як для академічного розвитку, так і для практичного застосування, сприятиме покращенню підготовки майбутніх правоохоронців до викликів, з якими вони зіткнуться у своїй професійній діяльності. Тому важливо продовжувати дослідження та розробляти нові підходи до фізичної підготовки, щоб підвищити ефективність і компетентність майбутніх правоохоронців.

Фундаментальні аспекти дисципліни «етика та естетика в сучасному мистецтві» для студентів образотворчого напряму підготовки

2024-09-11T14:12:54+03:00

У статті висвітлюються фундаментальні аспекти викладання дисципліни вільного вибору «етика та естетика в сучасному мистецтві» для здобувачів вищої освіти спеціальностей 014 Середня освіта (Образотворче мистецтво) та 023 Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. Розкриваються навчальні, виховні, людинотворчі та мистецькі можливості предмета гуманістичного спрямування через опанування та творче осмислення основних бінарних категорій етики й естетки в сучасному світі й образотворчому мистецтві. Наголошується на великому потенціалі дисципліни для становлення самосвідомості сучасної творчої молоді, розвитку духовності, креативного, позитивного мислення, а також практикування здобувачем вищої освіти себе з позицій етико-естетичного суб’єкта в навчальному процесі та майбутній професійній діяльності. Розглядаються можливості втілення гуманістичної стратегії виховання засобами предмета у процесі виконання творчих практичних і самостійних завдань. Розглядається предмет вивчення курсу «Етика та естетика в сучасному мистецтві» з позиції раціонального обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця та значення в розвитку людини та розвитку мистецтва, його ролі в житті суспільства. Наголошується, що в рамках дисципліни здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації та регуляції, виражених у системах цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості, вивчається феномени етичного й естетичного в контексті історичного розвитку суспільства та мистецтва. Доводиться, що курс «Етика та естетика в сучасному мистецтві» сприяє формуванню у студентів стійких морально-ціннісних орієнтирів, підвищує загальну культуру людини, зокрема майбутнього фахівця-художника; уміння впевнено оперувати етико-естетичними категоріями на підставі знання спадщини світових і українських митців, сучасних художників; обґрунтовувати власну світоглядну й етичну позицію; застосовувати набуті знання у вирішенні професійних мистецьких завдань.

Методологічні засади формування художньо-творчої компетентності учнів на уроках музичного мистецтва

2024-09-11T14:16:31+03:00

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасної мистецької освіти – обґрунтуванню методологічних засад формування художньо-творчої компетентності учнів на уроках музичного мистецтва, спрямованої на набуття художньо-естетичного світогляду, опанування здатностей сприймати мистецтво й усвідомлювати його ціннісний художній вплив, розвиток творчих здібностей і потреби наповнювати власне життя й життя інших красою, добром, естетикою. Метою статті є обґрунтування методологічних засад формування художньо-творчої компетентності учнів на уроках музичного мистецтва. Методологія дослідження базується на таких наукових методах, як: теоретичний аналіз – для визначення ідей гуманно-естетичного, культурологічного, творчого, компетентнісного підходів; обґрунтування й узагальнення – для окреслення теоретичних положень зазначених підходів у контексті формування художньо-творчої компетентності учнів на уроках музичного мистецтва. За результатами дослідження з’ясовано, що художньо-творча компетентність учнів є однією з найважливіших складових частин їхньої культурної компетентності, на формування якої спрямовані сучасні виклики вітчизняної освіти. Визначено, що методологічну основу формування зазначеного явища становлять теоретичні положення гуманно-естетичного, культурологічного, творчого, компетентнісного підходів. З’ясовано, що у формуванні художньо-творчої компетентності учнів на уроках музичного мистецтва гуманно-естетичний підхід спрямовує зміст мистецького навчання на гуманно-ціннісне ставлення до дитини та її внутрішнього світу, формування художньо-естетичного світогляду та творчого розвитку учнів; культурологічний підхід – опанування дітьми та юнацтвом цінностей культури, зарубіжної та вітчизняної мистецької, музичної спадщиною; творчий підхід – спонукає учнів до розвитку творчої уяви, фантазії, емоційно-чуттєвої сфери; компетентнісний підхід – формування комплексу знань, умінь, здатностей учнів як основи їх художньо-творчої діяльності. Обґрунтовано думку щодо детермінованованості та системності визначеного комплексу наукових підходів формування художньо-творчої компетентності учнів на уроках музичного мистецтва.

Розвиток творчої самостійності у студентів художньо-педагогічних спеціальностей

2024-09-11T14:20:59+03:00

Стаття презентує результати теоретичного дослідження проблеми розвитку творчої самостійності у студентів художньо-педагогічних спеціальностей. Автором розглянуто основні проблеми розвитку творчої самостійності як особистісної якості випускників художньо-педагогічних напрямів, а також можливі шляхи вирішення цих проблем. До уваги береться насамперед організація освітнього процесу як основний чинник розвитку творчої самостійності студентів як їхньої особистісної якості. Також окрема увага приділяється проблемному навчанню. Зазначається, що проблемне навчання полягає у створенні перед студентами проблемних ситуацій, в усвідомленні й формулюванні проблеми, що випливає із цієї ситуації, вирішенні цієї проблеми у процесі спільної діяльності студентів і викладача. Важливою умовою проблемного навчання є максимальна самостійність студентів, але під загальним керівництвом викладача. Показано, що важливим чинником для розвитку активної творчої самостійності студентів уважається активна творча діяльність самого викладача. Творча реалізація педагога саме як художника мотивує студентів до власної реалізації в обраному художньому напрямі. Прищепити смак до творчості, самореалізації в художніх видах мистецтва, підтримати студентів у цьому напрямі, залучити їх до активної виставкової діяльності може тільки педагог-наставник. З’ясовано, що реалізація творчої самостійної діяльності передбачає виникнення в особистості оригінального, принципово нового рішення проблеми. Збільшення частки активних, творчих методів і форм роботи у виші серйозним чином підвищує ініціативність і активність студентів у навчальному процесі, розвиває схильність до креативних видів діяльності, формує творчі вміння, досвід професійної діяльності, як наслідок, забезпечує ефективність розвитку творчої самостійності.

Інноваційні форми і методи формування композиційної компетентності майбутніх викладачів хореографії на основі сучасного танцю

2024-09-11T14:23:15+03:00

Стаття присвячується дослідженню проблематики формування композиційної компетентності майбутніх викладачів-хореографів як постановників у процесі хореографічної підготовки, яка здійснювалася в експериментальному режимі. Визначено й обґрунтовано методи формування композиційної компетентності майбутніх викладачів-хореографів як постановників, що відповідають запровадженим у процес навчання сучасному танцю педагогічним умовам. Проаналізовано особливості створення композиції на матеріалі сучасної хореографії, зокрема характерні ознаки сучасної хореографі, яка дозволяє розкривати внутрішній світ людини через композиційні експерименти й імпровізації з використанням інноваційних технік, інструментами миттєвого руху. Обговорюється роль хореографа в контексті його функцій як керівника, педагога та творця-постановника, з особливим акцентом на формування композиційної компетентності. Вивчення праць, поглядів, методичних рекомендацій мистецтвознавців, хореографів-постановників дало визначення, що необхідним у процесі формування композиційної компетентності є вивчення теорії тілесності руху, навчитися створювати власний авторський рух через природні імпульси, використання інноваційних технологій, освітлення, комп’ютерних технологій у процесі створення хореографічної композиції, експериментування, імпровізації. Презентовано й обґрунтовано методи формування композиційної компетентності майбутніх викладачів-хореографів як постановників у контексті сучасної хореографії.

Феномен історично інформованого виконання в підготовці майбутніх викладачів до інтерпретації музичних творів

2024-09-11T14:30:23+03:00

У статті актуалізовано проблему інтерпретації музичних творів у підготовці музикантів-виконавців, майбутніх викладачів виконавських дисциплін. Зроблено наголос на феномені історично інформованого виконання (historically informed performance (HIP)). Розкрито його переваги, недоліки та перспективи застосування в освітньому процесі закладів вищої музичної та музично-педагогічної освіти. Мета статті полягає в аналізі феномену історично інформованого виконання взагалі, а також у контексті навчання майбутніх музикантів і майбутніх викладачів музичного виконавства інтерпретувати твори й оцінювати інтерпретацію як педагогічний ресурс професійного навчання, зокрема. Представлено внесок історично інформованого виконання (HIP) щодо розуміння музичної спадщини, її збереження, розповсюдження, а також акцентовано увагу на її обмеженнях і викликах, які зумовлені сучасними чинниками віртуально-естетичного й інформаційно-цифрового середовища. Конкретизовано педагогічний потенціал історично інформованого виконання, через розуміння інтерпретаційної концепції як такої, що сприяє більш інклюзивному та нюансованому сприйняттю історичної музики. Представлено дискусійні погляди щодо впливу зазначеного виду інтерпретації на узагальнене розуміння виконавського контексту через роль звукозаписів і актуальність історичних практик у сучасному виконанні. Серед суперечливих питань визначено тему актуального застосування стародавньої музики, що подається через висвітлення різних поглядів на історичне виконання. Зокрема вказано на опосередкований чинник занепаду цивілізації, оскільки зосереджується увага на відродженні старої музики, а не на створенні нової. У статті також розглядаються практичні проблеми історичного відтворення, як-от вплив виконавського контексту та зміна очікувань слухачів через записи. Підкреслюється важливість критичної оцінки актуальності конкретних історичних практик у сучасному виконанні.

Специфіка вокально-фахової підготовки китайських здобувачів – майбутніх бакалаврів музичного мистецтва

2024-09-11T14:34:23+03:00

У статті представлено результати аналізу змісту, організаційних форм і методів вокально-фахової підготовки здобувачів з Китаю – майбутніх співаків і викладачів вокалу. Підґрунтя виконаного дослідження становить аналіз праць українських і китайських науковців підготовки в галузі музичної педагогіки, а також узагальнення власного досвіду викладання вокалу в китайському мистецько-освітньому закладі. Відзначено, що для сучасної вокальної педагогіки Китайської Народної Республіки типовою є глибока увага до опанування як національного співочого мистецтва, так і європейських традицій, які визнаються підґрунтям долучення до світових вокально-виконавських і освітніх процесів. Натепер вокальна академічна школа Китаю пройшла значний шлях в опануванні базових положень європейської вокальної школи «бельканто», що, поряд із природною музичністю, співацькою обдарованістю й наполегливістю молодих співаків, допомагає їм досягати в цьому напрямі значних успіхів і визнання їхньої майстерності в концертно-виконавській і конкурсній діяльності далеко за межами своєї батьківщини. Увага звертається і на типові проблеми, властиві сучасній вокально-освітній практиці Китаю. Дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях компаративного й антропологічного підходів, що дозволяє виявляти спільні та відміні особливості вокально-методичних систем двох країн, а також охарактеризувати етнічні й індивідуально-особистісні властивості китайських студентів – майбутніх бакалаврів. Відзначено головні відмінності, властиві китайським здобувачам, які проявляються на анатомо-психофізіологічному, художньо-ментальному та світоглядному рівнях організації мистецького й духовно-творчого буття особистості. Представлено структуру вокально-фахової підготовки здобувачів вищої освіті бакалаврату в єдності гносеологічно-компетентнісного, мотиваційно-особистісного, фонаційно-виконавського, рефлексивно-корекційного, фахово-креативного компонентів. Охарактеризовано особливості їх формування в сучасній вокально-освітній китайській системі, урахування яких має сприяти підвищенню ефективності підготовки майбутніх фахівців як у національних, так і в українських мистецьких закладах.

Методичне забезпечення процесу формування художньо-аналітичних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі гри на духових інструментах

2024-09-11T14:38:24+03:00

Стаття розкриває основні конструкти методичного забезпечення процесу формування художньо-аналітичних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі гри на духових інструментах. Зазначений вид умінь структурований за трьома компонентами: теоретико-семантичним, що передбачає сформованість операцій мислення відповідно до теоретичних методів та семантики мистецтва; методико-рефлексійним, який передбачає здатність добирати методи художнього втілення образу на основі рефлексії власного виконавського апарату, уявлень і репрезентацій як результату їх аналізу; художньо-інтерпретаційним, який концентрує аналітичні дії щодо пошуку і втілення художніх засобів виразності образу. Освітній процес навчання гри на духових інструментах передбачає розвиток художньо-аналітичних умінь, що враховують специфіку інструментів гри на них. Зазначене актуалізує добір методичного забезпечення їх формування. Мета статті – теоретично обґрунтувати модель методичного забезпечення процесу формування художньо-аналітичних умінь майбутніх учителів музичного мистецтва у процесі навчання гри на духових інструментах. Представлено етапи методики: семіотично-настановний, методико-пошуковий, художньо-ментальний. Обґрунтовано педагогічні умови, як-от: активізація комплексу аналітичної діяльності в роботі над музичним твором, стимулювання методичної самостійності та художньо-аналітичної ефективності у процесі навчання творів для духових інструментів, акцентуація інтеграції інтелекту й емоцій у виконавській інтерпретації музичних творів для духових інструментів. Презентовано низку актуальних методів: абстрагування різних видів аналізу твору; синтезування результатів здійснення різних видів аналізу твору; текстові завдання; самооцінювання; методична самореферентність; пошук помилок та їх виправлення під час самостійної роботи; створення виконавсько-інтерпретаційних мап роботи над творами; наведення зв’язків аналізу ставлень ы емоційних реакцій на виконавську інтерпретацію творів.

Організація художньо-творчої діяльності молодших школярів засобами національного пісенного та хореографічного фольклору як культурологічна проблема

2024-09-11T14:41:24+03:00

Джерела народної педагогіки України сконцентровані в організації національної художньо-творчої діяльності, а саме: у традиціях, звичаях і обрядах, в інструментальній музиці та пісенному і хореографічному фольклорі, що надає можливість використовувати ці ключі як засіб виховного впливу на учнів початкової школи. Збереження та пропаганда української інструментальної музики, народних пісень і танців, мовлення, формування в суспільстві взаємоповаги між народами – одна з головних проблем оздоровлення людських відносин. Інструментальний, пісенний і хореографічний фольклор України, як складова частина національної музичної творчості, що відбиває різнобарв’я життя людей, є результатом як індивідуальної, так і масової музичної творчості. Організація художньо-творчої діяльності молодших школярів засобами національного пісенного та хореографічного фольклору – це складний і серйозний педагогічний процес, завдяки якому виховуються і розвиваються духовні цінності людини, як-от віра, любов, доброта, терплячість, милосердя тощо. Педагогічний досвід відомих композиторів, музикантів і хореографів дозволяє констатувати, що питання педагогічного забезпечення організації художньо-творчої діяльності молодших школярів потребують уваги вчителів, пов’язаної з упровадженням на практиці відповідних видів, методів і технологій фольклорного культурологічного впливу на учнів.

Педагогічні умови і методи формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу за жанрово-стильовим підходом

2024-09-11T14:45:06+03:00

У статті розроблено педагогічні умови формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу, визначено методи, що сприяють ефективності реалізації кожної з умов. Наголошується, що підготовка майбутніх викладачів вокалу за напрямом музичного мистецтва нині потребує компетентної особистості, здатної, на основі системи знань, умінь, навичок і досвіду особистісної взаємодії з різними культурами, опановувати феномени мистецьких жанрів і стилів у контексті міжкультурної взаємодії та на цьому підґрунті здійснювати фахову виконавсько-педагогічну діяльність. Здійснено теоретичний аналіз наукових праць, присвячених різним аспектам педагогічної проблеми міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу. Зазначено, що педагогічні умови формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу за жанрово-стильовим підходом дослідниками не розроблялись. Під педагогічними умовами формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу за жанрово-стильовим підходом розуміється комплекс зовнішніх і внутрішніх чинників трансформації освітнього процесу підготовки здобувачів, від реалізації якого залежить рівень сформованості їхніх знань, умінь і навичок щодо жанрово-стильового контенту вокальної спадщини в різних культурах світу в реальних умовах закладу вищої освіти. Виокремлено три педагогічні умови. Перша педагогічна умова – системне впровадження жанрово-стильового підходу до фахової підготовки майбутніх викладачів вокалу, забезпечила вдосконалення курикулуму їх вокального навчання. Друга педагогічна умова – застосування міжпредметних зв’язків для формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу на жанрово-стильовій основі, передбачала зростання досвіду координації музично-історичного, музично-теоретичного і вокально-виконавського циклів освітніх компонентів. Третя педагогічна умова – жанрово-стильова різноманітність вокального репертуару, кваліфікувалась як художньо-педагогічна технологія жанрово-стильової міжкультурної компетентності. Розроблено ефективні методи реалізації кожної з педагогічних умов. Доведено, що взаємозв’язок педагогічних умов і методів їх запровадження забезпечує змістову цілісність методики формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу за жанрово-стильовим підходом. Окреслено перспективи подальших наукових досліджень у розробленні моделі методики формування міжкультурної компетентності майбутніх викладачів вокалу за жанрово-стильовим підходом і проведенні констатувального та формувального етапів експерименту.

Виробництво в сучасних креативних індустріях у контексті розвитку візуальних мистецтв

2024-09-11T16:07:24+03:00

Статтю присвячено аналізу потенціалу досвіду продюсування аудіовізуального мистецтва в подоланні викликів просування візуальних мистецтв. А також дослідженню сучасного розвитку соціокультурної сфери, що не лише висуває вимоги до управління креативними індустріями, а й потребує значних зусиль у її вивченні та підготовці відповідних фахівців. У цьому контексті досвід продюсера та його компетенцій набуває нових якостей і визначень. Встановлено, що виконання продюсерських функцій у сучасних креативних проєктах передбачає, з одного боку, розуміння змін, які відбуваються в сучасному гуманітарному просторі, а з іншого – значної кількості нових професійних управлінських дефіцитів. Відповідних особистісних якостей, професійних і підприємницьких. Саме поєднання цих складових частин допомагає підвищити рівень продюсерського менеджменту. Показано, що відповідне поєднання якостей затребуване й в умовах необхідності просування візуального мистецтва в медіа, менеджменту складних мистецьких і мистецько-виробничих проєктів. Рівень сучасного виробничого менеджменту є своєрідним індикатором і водночас каталізатором гуманітарного розвитку суспільства. Спрогнозовано, яким чином візуальні мистецтва в сучасних умовах розвитку культури, медіа та креативних індустрій змінюються в пошуках відповідей на нові виклики. З’ясовано, що передбачити такі виклики можна також і з урахуванням досвіду іншого виду мистецтва – аудіовізуального. Так, у сучасних умовах можна зіставити ролі арткуратора або художника, який опікується просуванням особистого бренду у візуальних мистецтвах, і продюсера в аудіовізуальному мистецтві. З метою актуалізації наукового діалогу навколо потенціалу використання досвіду аудіовізуального мистецтва окреслено перспективні напрями подальших досліджень.

Відчуття та інтуїція як засоби образотворчого мистецтва

2024-09-11T16:10:00+03:00

Статтю присвячено проблемі використання відчуття й інтуїції як засобів в образотворчому мистецтві. Визначається вплив відчуттів та інтуїції на всіх етапах розроблення художнього твору, від формулювання ідеї до миті визначення художником завершеності композиції. Теоретичні положення дослідження унаочнюються прикладами практичної розробки авторського мистецького проєкту «Міф про Корабель пам’яті». Розкриваються особливості впливу відчуття й інтуїції в умовах непередбачуваності результату, що характерні для будь-якої мистецької діяльності. В образотворчій діяльності, навіть коли художник свідомо визначає теоретико-методологічну модель (принципи, підходи та художні методи, якими він користується), постає можливість надзвичайної складності взаємозв’язків між окремими елементами. Водночас будь-які зв’язки елементів художнього твору остаточно визначаються суто щодо один до одного, що ускладнює передбачення вірогідного результату. Також відносність елементів художнього твору не підлягає визначенню в рамках критеріїв правильності рішення. Остаточне рішення завершеного твору може бути визначене лише більш вдалим щодо попереднього, за відчуттям та інтуїцією автора. Водночас осмислена організація теоретико-методичних основ мистецької діяльності дозволяє передбачити результат або ж завершену форму художнього твору як поле вірогідності результату. І водночас у рамках поля вірогідності основну роль відіграють відчуття й інтуїція, які визначають вибір між відносними рішеннями й остаточну завершеність твору.

Пленер у живописі Костянтина Ломикіна: трансформація образу від «безпосереднього враження» до «опосередкованого художнього перетворення»

2024-09-11T16:12:53+03:00

У статті розглядається творчість одного з видатних митців Одеси, народного художника України Костянтина Матвійовича Ломикіна, у широкому часовому діапазоні. Наслідуючи традиції одеських митців, художник обрав роботу на пленері як основний художній метод. У творах раннього періоду (початок 1950-х років), які мали характер жанрових композицій, його увагу було зосереджено не на сюжеті, а на вирішенні живописних завдань, пов’язаних із пленером. Художнику було притаманне бажання досконалого вивчення закономірностей світла і тіні на натурному мотиві. Початок 1950-х років був «епохою» опанування контражуру, що дало в майбутньому поштовх до пошуків більш умовного декоративного рішення. Еволюція живописної мови проявилась в очищенні палітри від важких чорних і коричневих відтінків. Допомагало уважне вивчення зібрання Одеського художнього музею, зокрема творів К.К. Костанді та В.М. Синицького. Поступово живопис К.М. Ломикіна стає дедалі декоративнішим. Художник набуває впевненого «ліплення форми» широкими мазками чистим яскравим кольором, проявляється визначеність маси у просторі, чіткість силуетів. Форму він передає завдяки світло-кольоровому моделюванню – колір освітлення і відповідно до нього колір тіней із багатством рефлексних взаємин. Митець мав методичний підхід: кожного разу, перед тим, як іти на пленер, він ставив собі живописне завдання. Це сприяло зосередженості та прагненню до художнього перетворення натурного мотиву. У мистецтві Одеси К.М. Ломикін виробив індивідуальний упізнаваний художній стиль, якому притаманні поєднання якостей декоративності (гармонії великих колірних відносин, ясність силуетів, сплощення простору, графічність, експресія широкого мазка) з рисами пленерної живописності (зображення кольорів предметів у взаємодії зі світлоповітряним середовищем).

Майстри пленерного живопису Одеси: Віктор Жураковський (1928–2001), Павло Македонський (1967)

2024-09-11T16:16:12+03:00

У статті розглядаються твори художників Одеси Віктора Жураковського (1928– 2001 роки) і Павла Македонського (1967 рік) у контексті пленерного живопису Європи. Використовуються історико-культурологічний, мистецтвознавчий, компаративний методи. Показано, що більшість художників Одеси ґрунтується на спадщині пленерного живопису Франції останньої третини XIX – початку ХХ століття. На це спрямована система освіти. Важливо, що сформовані на початку ХХ століття традиції одеської школи не перервано дотепер. Пленерна школа Одеси не авангардна, але міцна і послідовна у своїх досягненнях (К. Кастанді, В. Синицький, М. Шелюто, А. Гавдзинський). Живописці відчули і проявили той особливий кольоровий лад, який притаманний природі Північного Причорномор’я. Наукова новизна публікації полягає в тому, що розкриваються тематика, поетика та стилістика майстрів пленеру В. Жураковського і П. Македонського, творчість яких ще не досить досліджена в мистецтвознавстві. Виявлено індивідуальні особливості художньої мови в різних жанрах живопису майстрів. Показано, що жива традиція живопису просто неба (пленер) природна для нашого сонячного міста. Розкрито, що стилістика пленеру й імпресіонізму (як максимального прояву взаємодії предмета із простором) співіснує з рисами постімпресіонізму й експресіонізму. Представлені матеріали, художньо-стилістичний аналіз і узагальнення можуть бути використані в наукових дослідженнях, присвячених образотворчому мистецтву Одеси.