Південноукраїнські мистецькі студії

Розвиток м’яких навичок здобувачів хореографічної освіти через призму професійної майстерності викладача в освітньому процесі

Олена Едуардівна Гриценко, Тетяна Михайлівна Бородіна — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті авторами проаналізовано дефініції «м’яких навичок» (soft skills), визначено, що професійна майстерність викладача виявляється не лише в передаванні технічних знань і вмінь, а й у створенні сприятливого освітнього середовища, де здобувачі можуть розвивати свої особистісні якості. У процесі дослідження застосовано всебічний підхід, який передбачав: глибокий аналіз психолого-педагогічної літератури – вивчення наукових праць, статей та інших джерел інформації з досліджуваної теми; аналітичну роботу з джерелами інформації (синтез та систематизація здобутих знань, чітке формулювання ключових понять та аспектів теми); інтегральний підхід, який забезпечує цілісність і синергію взаємодії елементів дослідження. Зазначено, що сучасна хореографічна освіта, окрім формування технічних навичок і знань з історії та теорії танцю, дедалі більше уваги приділяє розвитку так званих м’яких навичок (soft skills). Ці навички хоч і не пов’язані безпосередньо з танцювальною технікою, однак відіграють вирішальну роль у професійній успішності хореографа, артиста балету, педагога-хореографа та інших фахівців цієї сфери. Установлено, що основними аспектами розвитку м’яких навичок у хореографічній освіті є комунікація та емоційний інтелект, робота в команді, креативність та адаптивність, уміння керувати часом (таймменеджмент), критичне мислення й розв’язання проблем, самоменеджмент і відповідальність, стресостійкість. Викладач у хореографічній освіті виконує багатогранну роль, виступаючи як ментор, наставник та взірець для наслідування. Він демонструє ефективні стратегії комунікації, лідерські якості, уміння працювати в команді та застосовувати творчий підхід до виконання завдань. Викладач стимулює здобувачів до активної участі в різноманітних проєктах, підтримує їхню ініціативу, забезпечує конструктивний зворотний зв’язок, сприяє розвитку навичок саморефлексії та допомагає інтегрувати набуті м’які навички в практичну діяльність, готуючи їх до успішної професійної кар’єри в мінливому світі хореографічного мистецтва.

Роль емоційного інтелекту як soft skills у диригентсько-хоровій підготовці сучасного вчителя музичного мистецтва

Ольга Михайлівна Козій — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено висвітленню ролі емоційного інтелекту як складника soft skills. Зокрема, у статті схарактеризовано та проаналізовано стан розробленості окресленої проблеми в психолого-педагогічній, науковій та практичній діяльності закладів вищої освіти. Висвітлено й узагальнено досвід вітчизняних та світових учених у галузі психології і педагогіки щодо історії виникнення та розвитку soft skills, зокрема емоційного інтелекту. Досліджено поняття психологічної сутності феномену «емоційний інтелект». У статті розкрито специфіку діяльності сучасного вчителя музичного мистецтва в нинішніх військово-політичних умовах та євроінтеграційних процесах. Схарактеризовано форми й методи роботи під час диригентсько-хорової підготовки (групових та індивідуальних занять), що сприяють формуванню емоційного інтелекту як soft skills здобувачів вищої освіти. Досліджено поняття емоційного інтелекту, розуміння його суті та використання педагогічних прийомів щодо його розвитку, наголошено на вагомості його значення в процесі підготовки сучасного вчителя музичного мистецтва. Відмічено, що здобувачі освіти, які невпинно працюють над розвитком емоційного інтелекту, мають емоційну стійкість, упевненість у собі, емоційну самосвідомість, уміння керувати емоціями, оптимізм, ініціативність, що сприяють професійному зростанню та стають основним інструментом успішності сучасного вчителя. Зазначено, що процес комплексного впровадження формування емоційного інтелекту та інших навичок soft skills у закладах вищої освіти доволі складний і відбувається під час вивчення певних дисциплін, переважно індивідуальних, що ускладнює розв’язання окресленої проблеми. Зроблено висновки, що емоційний інтелект (як soft skills) повинен розглядатися як один із ключових аспектів професіоналізму вчителя музичного мистецтва сучасних закладів освіти.

Виконавський аспект електроакустичної музики для фортепіано: особливості інтерпретації та технічні виклики

Євген Володимирович Куришев — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Стаття досліджує виконавський аспект електроакустичної музики для фортепіано, зокрема особливості інтерпретації, технічні виклики та нові можливості, які створює цей жанр. Електроакустична музика, інтегруючи використання електронних пристроїв із традиційними інструментами, значно розширила межі як композиційної, так і виконавської практики. Однак попри понад півстолітню історію цього жанру, тематика виконавства електроакустичної музики залишається недостатньо дослідженою, особливо в контексті практичної взаємодії між акустичним інструментом й електронікою. Автор аналізує ключові виклики, з якими стикаються виконавці, зокрема: необхідністю опанування нових технічних навичок, роботою з електронними апаратами, інтеграцією тембрових можливостей електроніки та акустики, а також адаптацією до змінюваних акустичних умов виконання. Особливу увагу приділено трьом важливим аспектам електроакустичної музики, які нерідко залишаються поза увагою: фактурному розвитку, розширеній звуковій палітрі фортепіано та просторовій локалізації звуку. У висновках підкреслено, що електроакустична музика для фортепіано потребує від виконавця не лише високого рівня технічної підготовки, а й гнучкості, слухової компетентності та здатності до творчого дослідження. Виконавець стає активним учасником формування звукової тканини, долучаючись до переосмислення традиційних меж інструментальної музики. Дослідження окреслює перспективи розвитку роботи з електроакустичними творами. Автор наголошує, що цей жанр має значний потенціал для розширення виконавської традиції в академічній музиці, популяризації живої електроніки серед класичних музикантів і формування нової системи естетичного аналізу. Електроакустична музика створює унікальні можливості для взаємодії між виконавцем і технологіями, надаючи новий імпульс розвитку музичної культури.

Музично-виконавська підготовка бакалаврів-інструменталістів: теоретичні та практичні орієнтири

Ірина Миколаївна Левицька, Тетяна Іванівна Олійник — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Мета статті – висвітлити теоретичні та методичні аспекти вдосконалення музично-виконавської діяльності бакалаврів-інструменталістів. Методологія дослідження, обрана для досягнення поставленої мети, базувалася на комплексному підході, що поєднував теоретичні та емпіричні методи, зокрема аналіз і синтез наукових джерел, абстрагування, узагальнення та порівняння для визначення особливостей музично-виконавської діяльності, а також педагогічне спостереження й інтерв’ювання для оцінки ефективності виконавської підготовки студентів. З’ясовано, що музично-виконавська діяльність є однією з форм творчої діяльності, яка відзначається неповторністю як у процесі здійснення, так і в результаті, оригінальністю, а також суспільно-історичною та індивідуальною унікальністю. Установлено, що вона є діалектичним поєднанням свідомого й підсвідомого, інтуїтивного та раціонального, емоційного й розсудливого. Визначено, що основою цієї діяльності є комунікативний процес, спрямований на передавання музичної інформації, закодованої через знакову систему музичної мови (нотний текст), від автора до слухача. Актуалізовано, що музикант-виконавець є посередником, який здійснює «дешифрування» музичного тексту, його осмислення та переклад у звукові образи, доступні для сприйняття аудиторією. Наголошено, що результатом виконавської діяльності є інтерпретація музичного твору, яка поєднує два творчі елементи: композиторський і виконавський. Взаємозв’язок між ними залежить від художньо-естетичних переконань інтерпретатора, його музичної культури, рівня розвитку художнього смаку та почуття міри. Презентовано, як практичний досвід сценічних виступів допомагає музиканту розвивати не тільки виконавську майстерність, а й здатність до художньої інтерпретації твору, глибокого сприйняття й вираження емоційної сутності музичного тексту. Водночас доведено, що концертна діяльність сприяє формуванню професійної впевненості, емоційної комунікації з аудиторією та розвитку інтерпретаційної гнучкості, необхідної для адаптації до різноманітних музичних жанрів і стилів.

Соціокультурна подієвість Східної Галичини в маловідомих публікаціях Нестора Нижанківського на сторінках щоденника «Діло»

Уляна Богданівна Молчко — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Дослідження представляє аналіз подій соціокультурологічного характеру, які зафіксовані в публікаціях Нестора Нижанківського. Дописи виходили друком під дволітерним криптонімом Н. Н. на сторінках часопису «Діло» впродовж 1927–1936 років. На основі аналізу тематико-змістового наповнення пресових матеріалів, фахових оцінок виступів як окремих артистів, так і мистецьких колективів доведено, що їх автором є композитор, піаніст-концертмейстер, педагог, музичний критик Нестор Нижанківський. Опрацьовано маловідомі публікації митця, у яких висвітлювалися культурно-освітні події в духовній столиці Східної Галичини Львові та регіонах. Розглянуто фактологічне, ціннісне значення художньо-духовного контенту дописів львівського музичного критика, у яких зафіксовано події оперно-театрального життя, імпрези-вшанування видатних діячів української культури: Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської. Схарактеризовано творчі досягнення артистичної персоналістики крізь призму критичної оцінки Нестора Нижанківського. Автор фахово аналізує їх репертуарний рівень та виконавську майстерність й обґрунтовує високий професійний щабель проведення артакцій у тогочасному суспільно-громадському середовищі. Соціокультурологічну подієвість Східної Галичини Нестор Нижанківський представляє, застосовуючи різні публіцистичні жанри, зокрема замітку, репортаж, рецензію. Власне, крізь ці журналістські різновиди здійснювалася дієва комунікація з мистецьким простором. Порушені питання національного та культурологічного характеру впливали на формування естетичних смаків, усвідомлення значущості української культури в період бездержав’я. Констатовано, що пресові матеріали під криптонімом Н. Н., які належать Нестору Нижанківському, доповнюють публіцистичний доробок музичного критика і є вартісним джерелознавчим матеріалом для осмислення культуротворчих процесів у Східній Галичині початку ХХ століття.

Форми, методи та зміст організації занять сольного співу в умовах дистанційного навчання

Леся Михайлівна Тарасюк — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті позначено основні проблеми, які варто розв’язувати педагогу академічного вокалу, визначаючи зміст, вибираючи форми й методи роботи в умовах дистанційного навчання з учнями закладів вищої освіти. У цьому ракурсі розглядаються: специфіка виконавської та педагогічної діяльності в класі академічного вокалу; процеси утворення умовно-рефлекторних зв’язків та м’язово-слухових стереотипів; особливості слухових відчуттів співака в процесі інтонування; значення вокального слуху, візуального та емоційного контакту учнів та педагога для результативності занять; основні складники контролю співацької діяльності У сфері уваги автора – професійні ризики, пов’язані з використанням електронних передавальних пристроїв у навчально-освітньому процесі в класі сольного співу. На підставі аналізу власної практичної діяльності з навчання вокалу надано рекомендації щодо визначення напрямів та вибору ефективних методів роботи в умовах дистанційної форми занять, доступних для цього контингенту учнів. Наводяться теоретичні положення, які можуть стати методологічними орієнтирами під час розроблення програм навчальних курсів з дистанційної форми навчання. Стаття також висвітлює труднощі, з якими стикаються викладачі під час організації дистанційних занять: від технічних проблем до психологічних аспектів взаємодії в онлайн-форматі. Окремо підкреслено важливість створення комфортної та мотиваційної навчальної атмосфери в умовах віддаленого навчання. Крім того, автор пропонує нові методи й підходи для збереження музичної та емоційної виразності в онлайн-виконанні, як-от використання онлайн-репетицій, технічних вправ через відеоконференції та інтерактивних платформ для спільного виконання музичних творів. У статті наведено приклади успішних практик дистанційного навчання сольного співу, розкриваючи ефективні стратегії для організації таких занять, які дають змогу підтримувати та розвивати вокальні здібності учнів. Автор акцентує увагу на важливості інноваційного підходу до методики викладання, що передбачає використання цифрових інструментів, здатних зберігати навчальну мотивацію студентів та стимулювати їх до саморозвитку в умовах нових освітніх реалій.

Музична освіта в цифровому вимірі: розвиток навичок та компетентностей в умовах інноваційного освітнього процесу

Вікторія Станіславівна Ульянова, Людмила Антонівна Снєдкова — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті авторами проаналізовано поняття «навички» та «компетентності». Зазначено, що сучасна епоха характеризується стрімким розвитком цифрових технологій, що радикально змінюють усі сфери людської діяльності, зокрема й освітню. Музична освіта, будучи невід’ємною частиною культурного надбання, не може залишатися осторонь цих процесів. Саме тому актуальним завданням є адаптація традиційних методів навчання до умов цифрового середовища та впровадження інноваційних підходів, які забезпечать ефективну підготовку конкурентоспроможних фахівців у галузі музичного мистецтва. Для досягнення поставленої мети здійснено ґрунтовний аналіз широкого кола психолого-педагогічних джерел. Він охоплював не лише констатацію наявних фактів, а і їх інтерпретацію, порівняння різних поглядів та виявлення закономірностей. Результатом цієї аналітичної роботи стало чітке формулювання ключових понять та визначення основних напрямів дослідження. У процесі дослідження встановлено, що в умовах цифрової ери музична освіта повинна забезпечити формування в здобувачів комплексу необхідних компетенцій, що містять технологічну, комунікаційну, підприємницьку, креативну компетентності. Інноваційні методи викладання в музичній освіті нерозривно пов’язані з потребою безперервного професійного розвитку педагогів та викладачів музичного мистецтва, вимагаючи від них не лише глибоких знань традиційних методик, а й готовності експериментувати із сучасними технологіями, цифровими інструментами, інтерактивними платформами та новими педагогічними підходами Установлено hard skills та soft skills у музичній освіті та зазначено, що вони охоплюють широкий спектр професійних і м’яких навичок, як-от комунікативні, креативність, здатність до імпровізації, лідерські якості, уміння керувати часом і таймменеджмент, адаптивність до змін та здатність навчатися протягом життя.

Інформаційно-комунікаційні технології як чинник активізації метакогнітивного пізнання в мистецькій діяльності

Інга Олексіївна Хмелевська, Ганна Олександрівна Реброва — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У дослідженні вивчається роль інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ) в активізації метакогнітивного пізнання в художній діяльності, з особливим акцентом на музичному виконавстві та хореографії. Метакогнітивне пізнання, що визначається як усвідомлення й регулювання своїх когнітивних процесів, відіграє важливу роль у зазначених видах діяльності, оскільки сприяє саморегуляції, рефлексії та творчості. Обґрунтовано доцільність використання задля виконання завдань дослідження низки наукових підходів. Зокрема, міждисциплінарний підхід, який об’єднує ідеї з психології, мистецтвознавства та мистецької педагогіки, задля вивчення феномену метапізнання в контексті мистецької діяльності. Системно-функціональний підхід використовують для аналізу взаємозв’язків між різними елементами всередині мистецьких систем, включно з художніми методами й технологіями, які сприяють метакогнітивному розвитку. Компетентнісний підхід дав змогу виявити конкретні уміння, пов’язані з метакогнітивним пізнанням, тоді як опора на технологічний підхід сприяла визначенню ІКТ-інструментів, які сприяють активізації метакогнітивно-пізнавальних процесів для виконання художніх завдань. Проведене дослідження дало змогу вивчити феноменологію метапізнання в художньо-перформативній діяльності, визначити, що воно охоплює три основні виміри: декларативний, процедурний та умовний, і виконує функції поліпшення якості самоаналізу, саморегуляції, а також аналітично-творчих процесів у мистецькій діяльності. Уточнено, шо метакогнітивні процеси мають циклічну природу, адже містять аналіз, міркування, виконання, оцінювання, корекцію та повторення, які є взаємопов’язаними та суттєво важливими для художнього самовираження. Опора на обґрунтовану методологію дала змогу дослідити, як ІКТ можуть активізувати метакогнітивне пізнання, надаючи інструменти для планування, контролю та оцінювання мистецької діяльності. Результати показали, що відповідним потенціалом володіють інструктивні відео, онлайн-курси, цифрові звукові робочі станції, інтерактивні симулятори концертних виступів, відео– та звукозаписувальні інструменти, колаборативні платформи, технології віртуальної реальності (VR), технологія захоплення руху, платформи штучного інтелекту (AI). Перспективою подальших досліджень визначено вивчення потенціалу конкретних технологій щодо активізації метакогнітивного пізнання в різних видах художньо-перформативної діяльності музикантів і хореографів.

Наукові підходи до підготовки здобувачів вищої мистецької освіти до самостійної роботи над камерно-вокальним репертуаром

Чжан Венлі — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено питання підготовки до самостійної роботи над камерно-вокальним репертуаром здобувачів вищої мистецько-педагогічної освіти, яка є необхідною умовою їх професійної реалізації та вдосконалення. Розглянуто роль самостійної роботи в розвитку професійних компетентностей студентів-вокалістів, зокрема здатності до самоорганізації, критичного мислення, творчості, готовності до педагогічної та виконавської діяльності. Обґрунтовано, що одним із ключових завдань вищої освіти є формування в здобувачів мистецько-педагогічної освіти практичних умінь і навичок самостійної роботи, які є підставою для успішної самореалізації. Підкреслено значення індивідуалізації навчального процесу та взаємодії викладача й студента в організації самостійної роботи. Обґрунтовано важливість забезпечення методологічної основи наукового дослідження та освітніх процесів. Уточнено сутність поняття «підходи» в науковому й педагогічному контекстах. Наукові підходи розглядаються як важливі елементи підготовки майбутніх викладачів вокалу. Зосереджено увагу на застосуванні фасилітативного, праксеологічного та герменевтичного підходів, що забезпечують ефективність освітнього процесу. У контексті фасилітативного підходу фахова підготовка студента-вокаліста розглядається як базис для його індивідуального зростання та професійного становлення, праксеологічний підхід дає змогу розглядати процес підготовки майбутніх викладачів вокалу як навчальну діяльність, яку забезпечують спеціальні методи оптимізації професійного становлення студентів, а герменевтичний підхід розкриває значущість творчої інтерпретації вокальних творів у вокально-виконавській та викладацькій діяльності. Визначено, що застосування герменевтичного аналізу сприяє глибшому розумінню музичних творів, розвитку емоційного зв’язку з музикою та формуванню навичок інтерпретації. Доведено, що обрані підходи допомагають підвищити якість професійної підготовки здобувачів вищої мистецької освіти та забезпечити їх успішну реалізацію в майбутній вокально-педагогічній діяльності.

Методологічні аспекти формування художньо-виконавської емотивності майбутніх викладачів фортепіано

Чжен Ланьюе — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті репрезентовано результати дослідження проблеми емотивності в контексті музично-виконавської та мистецько-освітньої діяльності майбутніх викладачів фортепіано. Художньо-виконавська емотивність розкривається в роботі як інтегральний багатоаспектний феномен, що відображає здатність студента-музиканта до усвідомленої, художньо виразної, концептуально осмисленої та переконливої трансляції емоційно-образного змісту музичного твору засобами музично- виконавської та вербально-педагогічної репрезентації. Мета статті – визначити й обґрунтувати науково-методологічні підходи й художньо-педагогічні принципи формування художньо-виконавської емотивності майбутніх викладачів фортепіано. Методологія дослідження ґрунтується на принципах наукової системності та інтегративності. Використано методи наукового аналізу, узагальнення, моделювання, екстраполяції. Репрезентовано зміст художньо-виконавської емотивності здобувачів вищої мистецької освіти, який розкривається в емоційно-образному, інтерпретаційно-смисловому, комунікативно-виразному та рефлексивно-педагогічному компонентах. Автором викладено перелік взаємодоповнювальних науково-методологічних підходів до формування художньо-виконавської емотивності в здобувачів освіти в процесі фортепіанної підготовки, серед яких екзистенційний, герменевтичний, полікомунікативний та евристичний. Кожен з наукових підходів розкривається у площині переваг у контексті формування художньо-виконавської емотивності. Запропоновано базові художньо-педагогічні принципи формування художньо-виконавської емотивності майбутніх викладачів фортепіано, якими є принцип художньо-емоційного наративу, психоемоційної іманентності, накопичення художньо-ментального досвіду, рефлексивності.

З історії розвитку харківської школи скульптури

Андрій Михайлович Никифоров, Олександр Миколайович Рідний — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено історії становлення та розвитку Харківської школи скульптури, розглянуто її еволюцію крізь призму суспільно-політичних та мистецьких трансформацій ХХ ст. Значну увагу приділено впливу європейських авангардних течій, зокрема кубізму, футуризму та конструктивізму, які заклали підґрунтя для формотворчих експериментів. Аналізується процес виникнення мистецької школи скульптури на базі Харківського художнього училища, її подальше формування під впливом монументальної пропаганди 1920-х рр. та впровадження ідеологічно обумовлених методологічних підходів у викладанні. У роботі досліджено, як політичні репресії 1930-х рр. та контроль тоталітарного режиму спричинили поступову уніфікацію художньої мови, що призвело до згортання авангардних пошуків і нав’язування соцреалістичної парадигми. Визначено ключові аспекти розвитку школи в післявоєнний період, коли мистецьке життя було підпорядковане соціалістичному реалізму, а творчість митців значно обмежувалася пропагандистськими завданнями. Водночас аналізується, як попри тиск офіційної ідеології в 1950–1980-х рр. відбулося поступове розширення художніх можливостей через звернення до декоративності, національних мотивів та експериментів у пластиці. Окремо розглянуто вплив перебудови 1987 р. на художню спільноту Харкова. Відновлення творчої свободи та можливість самоорганізації відкрили новий етап розвитку школи, що дало змогу повернутися до традицій авангарду та формотворчих експериментів. Водночас підкреслено сучасний парадокс: з одного боку, митці мають широкі можливості для самовираження, з іншого – їхній творчий процес значно залежить від очікувань суспільства та вимог ринку. Зроблено висновок, що Харківська школа скульптури пройшла складний шлях трансформації: від авангардного новаторства початку ХХ ст. через нав’язану соцреалістичну уніфікацію до сучасного пошуку рівноваги між традиціями й новими художніми формами. Сучасний період розвитку школи визначено як «метасвободу» – стан, у якому творчість балансує між історичними рефлексіями, новітніми художніми практиками та викликами мистецького ринку.

Концерт «Gegen. Stand» для баяна з оркестром Петера Махайдіка в контексті розвитку жанру в словацькій музиці кінця ХХ – початку ХХІ століть

Олександр Сергійович Василенко — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено творчості сучасного словацького композитора Петера Махайдіка, зокрема його концерту для баяна з оркестром «Gegen. Stand». Проаналізовано тенденції розвитку жанру концерту для баяна з оркестром та його роль у сучасній словацькій музиці. Надано стислий композиційний аналіз концертів для баяна з оркестром словацьких композиторів І. Дібака, Й. Колковича та Є. Іршаї. Досліджено вплив словацького баяніста П. Катини в популяризації жанру концерту для баяна з оркестром та сучасної словацької музики загалом. Висвітлено характерні риси та особливості «Концерту для двох баянів з оркестром» П. Махайдіка. Визначено структурні ознаки зазначеного твору, які проявилися, зокрема, у проникненні принципів симфонізму та тяжінням композитора до індивідуалізації форми композиції, дифузії неостилістичних течій, а також наявності семіотичних знаків у концерті. Здійснено комплексний композиційний аналіз концерту «Gegen. Stand» П. Махайдіка. Визначено роль баяністки Олени Будзинакової-Палюс у популяризації творів П. Махайдіка. Розкрито програмне підґрунтя зазначеного концерту, яке полягало у відображенні духу боротьби та протистояння. Виявлено місце ліричного начала у творі, наявності різних за емоційним забарвленням лейтмотивів. Досліджено вплив принципів симфонізму на концерт «Gegen. Stand», який відобразився, зокрема, у біцентричному типі взаємодії соліста та оркестру між собою, одночастинності побудови, наявності елементів наскрізного розвитку, а також відсутності принципу чергування tutti – solо та подвійної експозиції у творі. Проаналізовано місце семіотичної фігури SOS у «Концерті для двох баянів з оркестром» та концерті «Gegen. Stand» для баяна з оркестром П. Махайдіка і її впливу на музично-семантичне поле зазначених композицій. Виявлено проникнення елементів мінімалістичної стилістики в концерті «Gegen. Stand». Розкрито специфіку використання комунікативних різновидів «тематичний дует» та діалогів диктумного типу в експозиції та репризі твору, а також місце комунікативних ситуацій «оркестр» та «соліст» у розробці композиції. Досліджено вплив поліфонічного письма в композиції, зокрема, у наявності імітацій, а також розглянуто специфіку використання виконавських прийомів гри соліста та оркестру. У висновках підбито загальні підсумки дослідження. Визначено актуальність подальших наукових розвідок, присвячених дослідженню концертів симфонізованого типу у творчості сучасних зарубіжних композиторів.

Сучасна українська опера: від жанрових традицій до новітніх експериментів

Ольга Володимирівна Вороновська — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається трансформація сучасної української опери в контексті її еволюції від класичних жанрових форм до сучасних експериментальних утілень. Мета роботи – виявити та проаналізувати унікальні жанрових-стильові концепції української опери ХХІ століття, а також визначити типологічні особливості кожного оперного жанру. Методологія дослідження основана на поєднанні жанрово-стильового методу, що зумовлює аналіз вибраних творів з метою визначення загальних тенденцій розвитку сучасної української опери та компаративного методу, що дає змогу порівнювати твори одного жанру з метою узагальнення його типологічних рис. Уперше в українському музикознавстві проведено комплексне дослідження жанрового різноманіття української опери ХХІ століття, яке дало змогу виявити нові тенденції та напрями розвитку, а також визначити місце української опери в контексті світової музичної культури. Систематизовано видатні сучасні українські опери відповідно до жанрово-стильових особливостей. У системі координат академічної опери впорядковано оперні твори відповідно до сюжетного складника: історичні опери, фантастичні та казкові твори, опери з містичними сюжетами, ліричні та лірико-побутові опери. Визначено спільні риси для жанрів мюзиклу та рок-опери як невід’ємного складника музично-театральної реальності українського мистецтва сучасності. Досліджено характерні риси інноваційної опери, як-от: імпровізаційність, універсальність перформерів, тісний зв’язок з візуальним складником, використання електронної музики та «препарованих» інструментів. Окреслено етапи розвитку й типологічні риси сучасного жанру опери для дітей в Україні. Зроблено висновок, що активні експерименти із жанрами, поєднання традиційної української музики з елементами інших культур, використання сучасних технологій свідчать про динамічний розвиток української опери. Опера стає не лише мистецьким явищем, а й важливим інструментом національної ідентифікації та формування громадянської свідомості.

Інтерпретація сучасних гітарних творів: баланс між задумом композитора та виконавчою інтерпретацією

Михайло Олегович Гончаров — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню інтерпретації сучасних гітарних творів як процесу взаємодії між задумом композитора та виконавською індивідуальністю. У роботі розглядаються ключові аспекти виконавського мистецтва, що впливають на формування художнього образу твору, а також на можливість збереження автентичності авторського задуму. Інтерпретація музичного матеріалу є складним і багатогранним процесом, що передбачає не лише відтворення нотного тексту, а й творче осмислення, яке дає змогу виконавцю передати як технічний, так й емоційний складники музичного твору. У центрі уваги дослідження – питання про баланс між авторською концепцією композитора та виконавською свободою. Виконавська інтерпретація сучасних гітарних творів вимагає від музиканта не тільки високого рівня володіння інструментом, а й ґрунтовного розуміння музичних стилів, естетичних напрямів та індивідуальних особливостей композиторської мови. З огляду на це, розглядаються підходи до виконавської інтерпретації, що враховують традиції гітарного мистецтва та його сучасний розвиток. Особливу увагу приділено аналізу впливу виконавської свободи на розкриття задуму композитора. Виконавець не лише відтворює музичний текст, а й активно взаємодіє з ним, надаючи твору нових відтінків та смислів. Такий підхід вимагає від музиканта знання сучасних виконавських практик, володіння різноманітними технічними прийомами та вміння адаптувати власну інтерпретацію до контексту виконуваного твору. У статті підкреслюється, що інтерпретація гітарних творів є не лише технічним процесом, а й творчим актом, що базується на діалозі між композитором та виконавцем. Така взаємодія сприяє як глибшому розкриттю художнього змісту твору, так і створенню нових інноваційних підходів до виконання гітарної музики. Окремо розглядається значення колаборації композиторів та виконавців у процесі створення та виконання сучасних гітарних творів, що допомагає збагачувати репертуар та створювати нові можливості для розвитку інструментального виконавства. Дослідження цього процесу є важливим не лише з погляду виконавської практики, а й для розвитку музикознавства загалом. Глибокий аналіз інтерпретаційних підходів сприяє формуванню нових виконавських традицій та розширенню меж сучасного музичного мистецтва. Отже, ця робота має вагоме значення для розуміння сучасних тенденцій у виконавському мистецтві та їх впливу на еволюцію гітарної музики у ХХІ столітті.

«24 п’єси для фортепіано» Миколи Сільванського: методико-виконавські засади, індивідуально-творче перетворення жанру

Юрій Миколайович Зубай — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено вивченню особливостей музичних творів М. Сільванського, написаних для дітей і спрямованих на їхній естетичний та музичний розвиток. Мета статті – проаналізувати виконавські, жанрово-стильові, концепційні аспекти фортепіанного циклу «24 п’єси для фортепіано» М. Сільванського. Завдання дослідження стосуються вивчення спільних рис творів циклу «24 п’єси для фортепіано», опису їх образності та музичних характеристик, а також пояснення особливостей використання в освітньому процесі. Для досягнення наукової мети використано методи музично-текстуального, жанрового та герменевтичного аналізу. У статті доведено, що фортепіанний цикл «24 п’єси для фортепіано» М. Сільванського є одним зі знакових творів, написаних для дітей старшого віку. Проаналізовано класико-романтичні риси п’єс, що становлять їх стилістику. Також вивчено жанровий зміст, який репрезентує образний світ дитинства. Доведено, що цикл охоплює всі тональності, водночас у творах використано народні мотиви. З’ясовано, що важливою характеристикою циклу є його дитиноцентричність. Проаналізовано темп та техніку виконання п’єс М. Сільванського юними музикантами. У статті вказано, що М. Сільванський приділяв особливу увагу створенню матеріалу, спрямованого на розвиток музикальних здібностей здобувачів музичної освіти й формування їхнього естетичного сприйняття та художнього смаку. Зазначено, що цикл створено з урахуванням вікових можливостей дітей, що робить його одним із найпопулярніших матеріалів у фортепіанній педагогіці. Розкрито, що в композиції враховано специфіку дитячого виконавства, а твори сприяють розвитку музичного мислення учнів. Особливу увагу приділено вивченню труднощів, які можуть постати перед здобувачами музичної освіти під час гри на фортепіано.

Творчо-професійна діяльність учасників житомирського тріо народних інструментів «Болеро»

Олена Сергіївна Рєзнік — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

Презентована наукова розвідка здійснює всебічне висвітлення творчо-професійної діяльності одного з найяскравіших колективів Житомирщини, представників академічної домрової, балалаєчної і баянної фахової передвищої музичної освіти та філармонійного виконавського мистецтва – тріо народних інструментів «Болеро». Під час актуалізованого діяльнісного дослідження встановлено, що тріо народних інструментів «Болеро» вважається спадкоємним правонаступником ансамблю народних інструментів «Фантазія». Ураховуючи факт педагогічної діяльності учасників тріо «Болеро» в закладі фахової передвищої музичної освіти як першоджерела їх основної роботи, перша частина дослідження відображає їх індивідуально-особистісні досягнення й перемоги у виконавському та педагогічному аспектах. Творчо-професійний образ Валентини Нагірняк розкривається втіленням продуктивно-результативної педагогічної роботи в Житомирському музичному фаховому коледжі імені В. С. Косенка в аспекті становлення власної домрової школи, яка представлена кількісно-якісним показником учнів-лауреатів із довершеним здобуттям вищої освіти в Національній музичній академії України. Постать творчо-мистецької особистості заслуженого артиста України Леоніда Виговського представлена палким захопленням до сольного та ансамблевого виконавського мистецтва; активною педагогічною діяльністю у двох закладах фахової передвищої музичної освіти: Житомирському культурно-освітньому училищі й Житомирському музичному училищі імені В. С. Косенка; діяльністю адміністративного менеджменту з виховної роботи та провідного фахівця закладів мистецтв при Управлінні культури Житомирської обласної державної адміністрації. Неперевершене обдарування народного артиста України Віктора Губанова усвідомлюється в контексті сольно-виконавських здобутків на світовому рівні; авторського методичного підходу в навчанні студентів; численних учнівських перемог на виконавських конкурсах різних формацій; виховання послідовників-наслідувачів, які здобули вищу академічну музичну освіту в провідних навчальних закладах України і Європи; композиторської творчості відображеної нотними виданнями баяніста. Колективний аспект дослідження творчо-професійної діяльності тріо народних інструментів «Болеро» розкриває музично-естетичні репертуарні вподобання ансамблістів; зазначає на практичному досвіді перекладення й аранжування музичних творів учасниками ансамблю, втіленому в нотних виданнях; установлює аналогію-подібність п’єси Н. Шульмана й назви тріо народних інструментів мовною категорією «Болеро»; висвітлює різноманітні комунікації концертної діяльності житомирського колективу; зазначає на феноменальній перемозі музикантів в італійському міжнародному конкурсі ще на початковому етапі функціонування житомирського ансамблю. У висновках дослідження авторка диференційно окреслює творчо-колективний та професійно-індивідуальний аспекти діяльності учасників тріо народних інструментів «Болеро» та визначає значний інтегративний внесок Валентини Нагірняк, Леоніда Виговського й Віктора Губанова в професійне музичне мистецтво України.

Драматургія діалогів між кларнетом і струнними в оркестровій творчості композиторів другої половини XVIII ст.

Олександр Степанович Теремко — Thu, 27 Feb 2025 00:00:00 +0200

У фокусі уваги – специфіка взаємодії кларнета й струнних в оркестровій музиці кінця XVIII століття. У статті описано аналіз різних типів діалогу: контрасні діалоги, питання-відповідь, паралельне звучання, імітаційні діалоги, гармонійно доповнювальні. Розглянуто, як ці прийоми використовували для створення драматичного напруження, посилення емоційного впливу та збагачення оркестрової фактури. На прикладах концертів для кларнета Моцарта, Стаміца, симфоній Йозефа Гайдна, Антоніо Россетті та опер Антоніо Сальєрі досліджується роль кларнета як інструмента, здатного зливатися з оркестром і взаємодіяти зі струнними, утворюючи виразні та гармонійні звукові ефекти. Кларнет взаємодіє зі струнними не лише як акомпанувальний або сольний інструмент, а як рівноправний учасник оркестрової тканини, збагачуючи загальну текстуру та додаючи глибини музичному змісту. Показано, що тембровий контраст між кларнетом і струнними слугував ефективним засобом передавання емоцій і психологічних станів, а гармонійно взаємодоповнювальний діалог сприяв довершеності музичної драматургії. Стаття демонструє, як розширення оркестрового складу сприяло формуванню діалогічних форм між групами інструментів, і відкриває нові перспективи для дослідження еволюції кларнета в оркестровій музиці. Автор підкреслює, що введення кларнета в оркестрову практику наприкінці XVIII століття стало важливим кроком у розвитку музичного мистецтва й заклало основи романтичної оркестрової мови. Особливий акцент зроблено на естетичних і стилістичних новаціях, що визначили значення кларнета в контексті класичної оркестрової традиції. Зокрема, аналіз ролі кларнета у взаємодії з іншими оркестровими групами дає змогу глибше зрозуміти еволюцію інструментальної музики XVIII століття.