Пленер у живописі Костянтина Ломикіна: трансформація образу від «безпосереднього враження» до «опосередкованого художнього перетворення»

Анотація

У статті розглядається творчість одного з видатних митців Одеси, народного художника України Костянтина Матвійовича Ломикіна, у широкому часовому діапазоні. Наслідуючи традиції одеських митців, художник обрав роботу на пленері як основний художній метод. У творах раннього періоду (початок 1950-х років), які мали характер жанрових композицій, його увагу було зосереджено не на сюжеті, а на вирішенні живописних завдань, пов’язаних із пленером. Художнику було притаманне бажання досконалого вивчення закономірностей світла і тіні на натурному мотиві. Початок 1950-х років був «епохою» опанування контражуру, що дало в майбутньому поштовх до пошуків більш умовного декоративного рішення. Еволюція живописної мови проявилась в очищенні палітри від важких чорних і коричневих відтінків. Допомагало уважне вивчення зібрання Одеського художнього музею, зокрема творів К.К. Костанді та В.М. Синицького. Поступово живопис К.М. Ломикіна стає дедалі декоративнішим. Художник набуває впевненого «ліплення форми» широкими мазками чистим яскравим кольором, проявляється визначеність маси у просторі, чіткість силуетів. Форму він передає завдяки світло-кольоровому моделюванню – колір освітлення і відповідно до нього колір тіней із багатством рефлексних взаємин. Митець мав методичний підхід: кожного разу, перед тим, як іти на пленер, він ставив собі живописне завдання. Це сприяло зосередженості та прагненню до художнього перетворення натурного мотиву. У мистецтві Одеси К.М. Ломикін виробив індивідуальний упізнаваний художній стиль, якому притаманні поєднання якостей декоративності (гармонії великих колірних відносин, ясність силуетів, сплощення простору, графічність, експресія широкого мазка) з рисами пленерної живописності (зображення кольорів предметів у взаємодії зі світлоповітряним середовищем).