З історії розвитку харківської школи скульптури
DOI:
https://doi.org/10.24195/artstudies.2025-1.17Ключові слова:
Харківська школа скульптури, авангард, соцреалізм, тоталітарна ідеологія, мистецькі трансформації, художнє самовираженняАнотація
Статтю присвячено історії становлення та розвитку Харківської школи скульптури, розглянуто її еволюцію крізь призму суспільно-політичних та мистецьких трансформацій ХХ ст. Значну увагу приділено впливу європейських авангардних течій, зокрема кубізму, футуризму та конструктивізму, які заклали підґрунтя для формотворчих експериментів. Аналізується процес виникнення мистецької школи скульптури на базі Харківського художнього училища, її подальше формування під впливом монументальної пропаганди 1920-х рр. та впровадження ідеологічно обумовлених методологічних підходів у викладанні. У роботі досліджено, як політичні репресії 1930-х рр. та контроль тоталітарного режиму спричинили поступову уніфікацію художньої мови, що призвело до згортання авангардних пошуків і нав’язування соцреалістичної парадигми. Визначено ключові аспекти розвитку школи в післявоєнний період, коли мистецьке життя було підпорядковане соціалістичному реалізму, а творчість митців значно обмежувалася пропагандистськими завданнями. Водночас аналізується, як попри тиск офіційної ідеології в 1950–1980-х рр. відбулося поступове розширення художніх можливостей через звернення до декоративності, національних мотивів та експериментів у пластиці. Окремо розглянуто вплив перебудови 1987 р. на художню спільноту Харкова. Відновлення творчої свободи та можливість самоорганізації відкрили новий етап розвитку школи, що дало змогу повернутися до традицій авангарду та формотворчих експериментів. Водночас підкреслено сучасний парадокс: з одного боку, митці мають широкі можливості для самовираження, з іншого – їхній творчий процес значно залежить від очікувань суспільства та вимог ринку. Зроблено висновок, що Харківська школа скульптури пройшла складний шлях трансформації: від авангардного новаторства початку ХХ ст. через нав’язану соцреалістичну уніфікацію до сучасного пошуку рівноваги між традиціями й новими художніми формами. Сучасний період розвитку школи визначено як «метасвободу» – стан, у якому творчість балансує між історичними рефлексіями, новітніми художніми практиками та викликами мистецького ринку.
Посилання
Блох, Л. А. (1967). Як учив Роден. Мистецтво. Київ : Мистецтво.
Бонь, О. І. (2020). Митці Жозефіна Діндо та Бернард Кратко в жорнах радянського тоталітаризму. Сторінки історії, 50. https://doi.org/10.20535/2307-5244.50.2020.210128
Вишеславський, Г. (2020). Contemporary art України – від андеграунду до мейнстриму. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України.
Горбачов, Д. (упоряд.). (2020). Український художній авангард: маніфести – публіцистика – спогади – листи. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА.
Гоцалюк, А. ( 2019). Розвиток мистецтва скульптури в Україні (кінець ХХ – початок ХХІ століття). Українознавство, 1(70), 67–75.
Лисенко, Л. (2013). Українська скульптура у пошуках нової образності. Мистецтвознавство України, 13, 22–32.
Нестєрова, Є. О. (2023). Професійний живопис в мистецьких школах Харкова 1950-1970-х років: особливості формування та розвитку: дис. … доктора філософії (PhD): 023. Харків.
Никифоров, А. (2024). Чи варто пояснювати візуальне мистецтво. Південноукраїнські мистецькі студії, 3(6), 156–162.
Павлова, Т. (2020) Перша публічна виставка групи «Время» в Харкові: маніфест нового артмедіуму. Образотворче мистецтво, 3, 54–61
Паньок, Т. В. (2016). Розвиток вищої художньо-педагогічної освіти в Україні у ХХ столітті: монографія. Харків: видавництво «Оперативна поліграфія» ФОП Здоровий Я. А.
Прокопчук, І. Ю. (2020) Неутилітарний та прикладний вектори розвитку конструктивізму. 100 років сучасності: ідей Баухауз та українського авангарду у сучасному дизайні та дизайн-освіті: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Київ 2–3 квітня 2020 р.), (сс. 23–26). Київ: КНУКіМ.
Протас, М. О. (2006). Українська скульптура ХХ століття. Київ: Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України; Інтертехнологія.
Роготченко, О. О. (2007). Соціалістичний реалізм і тоталітаризм. Київ: Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України; Фенікс.
Сидоренко, В. Д. (2008). Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: розвиток візуального мистецтва України ХХ–ХХІ століть. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України; ВХ [студіо].
Соколюк, Л. (2021). Шляхи розвитку мистецької освіти в Харкові (1896–1918). Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв, 1, 83–94.
Цигикало, К., Денисюк, О. (2022). Історіографія дослідження української скульптури кінця ХХ – початку ХХІ ст. Актуальнi питання гуманiтарних наук, 57 (3), 114–121.
Швиденко, О. О. (2014). Внутрішні простори Держпрому: реалізація, зміни, збереження. Комунальне господарство, 116, 55–59.
