Хорова культура західної української діаспори: постановка проблеми

Анотація

У статті виявлено культурно-історичні обставини виникнення хорової культури західної української діаспори та обґрунтовано особливості її розвитку, з’ясовано часопросторові межі у розвитку хорової культури західної української діаспори; виявлено осередки, проаналізовано творчість найбільш відомих колективів, а також динаміку змін у контексті історико-політичних і соціокультурних обставин досліджуваного періоду. У просторовому вимірі західна українська діаспора здебільшого розташована у країнах Північної і Південної Америки, Західної Європи, Австралії. Українська хорова культура має свої багатовікові традиції, плеяду всесвітньо відомих мистецьких колективів та диригентів, репертуар різних стилів і жанрів. Її основні гілки – народна, церковна та авторська, академічна відображали культурно-історичне, соціокультурне буття, життєву філософію, ставлення до світу, заповітні прагнення української людини та спільноти. Схильність та любов українців до співу гуртом сьогодні науковці пояснюють природними здібностями та ментальними особливостями, соціальними пріоритетами та історико-політичними умовами формування етносу і згодом – нації. Цей вид виконавства утвердився як один із дієвих способів ідентифікації, етнічно-колективного самовияву українців не тільки на рідних теренах, а й у світі. Свідченням цього була і залишається, серед іншого, наявність хорів у діаспорних осередках, що почали засновуватися з другої половини ХІХ ст. у США та Канаді. Важливим чинником розвитку хорового мистецтва у діаспорі у минулому і сьогоденні є особистісний фактор – діяльність видатних діячів, зокрема: В. Балея, В. Ґалан, В. Гречинського, О. Кошиця, Л. Крушельницького, П. Маценка, Ю. Плевако-Оранського, Є.-О. Садовського, Л. Туркевича та низки інших, які відіграли значну роль своєю композиторською діяльністю, організацією музично-демонстраційних заходів тощо.