Мистецтво вокальної імпровізації як культурно-стильовий феномен

Анотація

У статті розглянуто сутність імпровізації як мистецтва миттєвого створення музичного феномену. Підкреслено, що підґрунтям опанування вмінь імпровізувати є розвинена музична інтуїція, яка базується на накопиченому досвіді оперування слуховими образами, здатності до творчо-апперцептивного уявлення та впевненому володінні виконавсько-технічними навичками, на засадах яких відбувається втілення музичних образів безпосередньо під час їх народження. Зазначено, що важливу роль відіграє також сформованість окремих особистісних властивостей музиканта, до яких віднесено, зокрема, психологічну потребу та внутрішню активність особистості в її стремлінні до творчого музикування, упевненість у своїх можливостях, здатність сприймати не досить вдалі спроби як позитивний поштовх до подальшого самовдосконалення. Виокремлено два різновиди музичної імпровізації: реґламентований, в основі якого лежить заданий інтонаційний елемент, і «вільний», підґрунтям якого є уявлення художнього образу, настрою, навіяного поетичним текстом або художніми асоціаціями. Останній вид імпровізації відбувається без спеціального визначення або обмеження засобів, які використовує імпровізатор у процесі музикування. Акцентовано на важливості впровадження імпровізаційних форм музикування у вокально-освітній процес, опанування яких є часткою підготовки майбутніх співаків до виконання репертуару, стиль якого передбачає вміння імпровізувати. Також відзначено роль імпровізаційних умінь у створенні актуальних інтонаційних вправ, спрямованих на формування у співака тих навичок, яких йому бракує для опанування визначеного вокального твору. Представлено головні особливості становлення практики імпровізації в історико- стильовому аспекті в межах європейської вокальної культури, а також специфіку її прояву в різних жанрах і стилях вокального мистецтва. Це, зокрема, народнопісенна творчість; хоровий спів у старовинних літургійних формах; сольне вокальне виконавство менестрелів, труверів і мінезингерів. Особливу увагу приділено формуванню у співаків навичок імпровізації в італійський вокальній школі ХVI–ХVIIІ століть, зумовленого практикою виконання сольних творів і оперних арій Da capo відповідно до вимог виконавського стилю «бельканто». Підкреслено актуальність опанування вокалістами мистецтва стилістично правильного, імпровізаційно-фігуративного виконання камерних і оперних творів минулих епох, а також формування навичок вокальної імпровізації з метою сприяння всебічному музичному та творчому розвитку співака.