Художньо-полілогічні уміння в ансамблевому музикуванні: структурна характеристика
DOI:
https://doi.org/10.24195/artstudies.2024-3.10Ключові слова:
художній полілог, ансамблеве музикування, полікомунікація, уміння, сотворчість, спільна інтерпретація, компонентна структураАнотація
Мета дослідження – у визначенні структури художньо-полілогічних умінь майбутніх магістрів музичного мистецтва як конструкту, що забезпечує здатність вести й організовувати багаторівневу полілогічну комунікацію в процесі ансамблевого музикування. Провідними визначаються рівні: (а) міжсуб’єктної взаємодії, що забезпечує обмін різноманітною – вербальною і невербальною – інформацією, зокрема, інтерпретаційно-творчими ідеями; (б) художньої комунікації у процесі спільної взаємодії із музичним твором. Взаємозв’язок комунікаційних процесів цих рівнів розглядається як полілог, у якому міжсуб’єктна комунікація забезпечує можливість спільного аналізу і вироблення єдиної інтерпретаційної концепції, яка враховує творче бачення і сприйняття кожного учасника ансамблю. Результатом полілогічної комунікації в ансамблевому музикуванні є створення спільного творчого продукту – виконавської інтерпретації музичного твору. Застосування методології акторно-мережевої теорії (Actor-network theory (ANT)) дало змогу дослідити художньо-полілогічні уміння майбутніх магістрів музичного мистецтва як латентний конструкт, на формування та функціонування якого впливає низка пов’язаних між собою чинників, що зумовлюють спроможність згаданих здобувачів вести й організовувати багаторівневу полілогічну комунікацію в процесі ансамблевого музикування. У результаті розгляду таких чинників як акторів, а каналів їхнього взаємовпливу, відповідно, як мереж у структурі досліджуваного конструкту було виявлено чотири основні взаємопов’язані компоненти, а саме: полікомунікативно-мотиваційний, семіотико-епістемологічний, дискрептивно- рефлексійний та дискурсивно-партисипативний. Перспектива подальших досліджень полягає у розробці критеріального апарату оцінювання рівнів сформованості художньо-полілогічних умінь у майбутніх магістрів музичного мистецтва та експериментальному дослідженні такого конструкту на основі методології ANT.
Посилання
Agawu, V. K. (2014) Playing with signs: a semiotic interpretation of classic music (Vol. 1169). Princeton University Press. Google Scholar.
Amos, R., Gillet, C., Seeber, K., & Kremer, B. (2013) Simultaneous interpreting and improvised ensemble playing: The role of anticipation. University of Geneva. Faculté de traduction et d’interprétation. Google Scholar.
Bishop, L. (2018) Collaborative musical creativity: How ensembles coordinate spontaneity. Frontiers in psychology, 9, 387161. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2018.01285.
Camlin, D. A. (2015) “This is my truth, now tell me yours”: Emphasizing dialogue within participatory music. International Journal of Community Music, 8(3), 233–257. https://doi.org/10.1386/ijcm.8.3.233_1.
Clarke, J. (2022) A new kind of symmetry: Actor-network theories and the new literacy studies. Studies in the Education of Adults, 34(2), 107–122. https://doi.org/10.1080/02660830.2002.11661465.
Colson, J. F. (2012) Conducting and rehearsing the instrumental music ensemble: Scenarios, priorities,strategies, essentials, and repertoire. Scarecrow Press. Google Scholar.
Davidson, J. W., & King, E. C. (2004) Strategies for ensemble practice. In A. Williamon (Ed.), Musical excellence: Strategies and techniques to enhance performance, pp. 105–122. OUP Oxford. Google Scholar.
Dennett, P. (2019) Csikszentmihalyi meets Socrates: Fostering a sense of group flow to produce creative outcomes. Journal of Organisational Creativity, 1(1), 18–27. Google Scholar.
Dobson, M. C., & Gaunt, H. F. (2015) Musical and social communication in expert orchestral performance. Psychology of Music, 43(1), 24–42. https://doi.org/10.1177/0305735613491998.
Fenwick, T. J. (2010) (un) Doing standards in education with actor-network theory. Journal of Education Policy, 25(2), 117–133. https://doi.org/10.1080/02680930903314277.
Fridland, E., & Pavese, C. (Eds.). (2020) The Routledge Handbook of Philosophy of Skill and Expertise (1 ed.). Routledge. https://doi.org/10.4324/9781315180809.
Goldman, A. (2005) The aesthetic. In The Routledge companion to aesthetics, pp. 275–286. Google Scholar.
Harley, M. (1993) From point to sphere: Spatial organization of sound in contemporary Music (after 1950). Canadian university music review, (13), 123–144. https://doi.org/10.7202/1014300ar.
Johansson, K. (2015) Collaborative music making and artistic agency. In Contemporary Approaches to Activity Theory: Interdisciplinary Perspectives on Human Behavior, pp. 73–91. IGI Global. https://doi.org/10.4018/978-1-4666-6603-0.ch005.
Juslin, P. N. (2013) From everyday emotions to aesthetic emotions: Towards a unified theory of musical emotions. Physics of life reviews, 10(3), 235–266. https://doi.org/10.1016/j.plrev.2013.05.008.
Kelleher, C. N., Wilson, H., Macdonald, E. K., & Peppard, J. (2019) The score is not the music: integrating experience and practice perspectives on value co-creation in collective consumption contexts. Journal of Service Research, 22(2), 120–138. https://doi.org/10.1177/1094670519827384.
Keller, P. E. (2007) Musical ensemble synchronisation. Proceedings of the inaugural international conference on music communication science, pp. 80–83.
Sydney, Australia: ARC Research Network in Human Communication Science (HCSNet). Google Scholar.
Keller, P. E. (2014) Ensemble performance: Interpersonal alignment of musical expression. In Expressiveness in music performance: Empirical approaches across styles and cultures. Vol. 1, pp. 260–282. Google Scholar.
Keller, P. E., Knoblich, G., & Repp, B. (2007) Pianists duet better when they play with themselves: On the possible role of action simulation in synchronization. Consciousness and cognition, 16(1), 102–111. https://doi.org/10.1016/j.concog.2005.12.004.
King, E. C. (2006) The roles of student musicians in quartet rehearsals. Psychology of music. 34(2), 262–282. https://doi.org/10.1177/0305735606061855.
Kokotsaki, D., & Hallam, S. (2007) Higher education music students’ perceptions of the benefits of participative music making. Music Education Research, 9(1), 93–109. https://doi.org/10.1080/14613800601127577.
Laroche, J., Tomassini, A., Volpe, G., Camurri, A., Fadiga, L., & D’Ausilio, A. (2022) Interpersonal sensorimotor communication shapes intrapersonal coordination in a musical ensemble. Frontiers in human neuroscience, 16, 899676. https://doi.org/10.3389/fnhum.2022.899676.
Latour, B. (2007) Reassembling the social: An introduction to actor-network-theory. Oup Oxford. Google Scholar.
Lewiński, M., & Aakhus, M. (2022) Argumentation in Complex Communication: Managing Disagreement in a Polylogue. Cambridge University Press. Google Scholar.
McCaleb, J. M. (2014) Developing Ensemble Musicians. From Output to Impact: The integration of artistic research results into musical training: Proceedings of the 2014 ORCiM Seminar (19–20 November, 2014). Orpheus Research Centre in Music. Google Scholar.
Mendoza Rivas, J. R., & Khmelevska, I. (2023) The phenomenon of performance-methodological competence of a future music pedagogue: essential and functional characteristics. South Ukrainian Art Studios(2), 54–62. https://doi.org/10.24195/artstudies.2023-2.10.
Mirea, R. (2020) Aspects of the correlation between empathy and performance in music. Bulletin of the Transilvania University of Braşov, Series VIII: Performing Arts, 13(2), 113–122. Google Scholar.
Mulcahy, D. (2011) Teacher Professional Becoming: A Practice-Based, Actor-Network Theory Perspective. In L. Scanlon (Ed.), “Becoming” a Professional. Lifelong Learning Book Series, pp. 219–244. Dordrecht: Springer. https://doi.org/10.1007/978-94-007-1378-9_1.
Munnelly, K. P. (2017) Understanding career & degree expectations of undergraduate music majors. (Doctoral dissertation). The Ohio State University. Google Scholar.
Nolet, M. (2007) Toward a new understanding: Music literacy and orality in music education. The Canadian Music Educator, 48(3), 33–37. Google Scholar.
Pavese, C. (2022) Knowledge How. In E. N. Zalta, & U. Nodelman (Eds.), The Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved from: https://plato.stanford.edu/archives/fall2022/entries/knowledge-how/.
Pezzulo, G., & Castelfranchi, C. (2009) Intentional action: from anticipation to goal-directed behavior. Psychological Research, 73, 437–440. https://doi.org/10.1007/s00426-009-0241-3.
Ragert, M., Schroeder, T., & Keller, P. E. (2013) Knowing too little or too much: the effects of familiarity with a co-performer’s part on interpersonal coordination in musical ensembles. Frontiers in psychology, 4, Article 368. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2013.00368.
Riegler, A. (2001) The role of anticipation in cognition. AIP Conference Proceedings. 573, No. 1, pp. 534–541. American Institute of Physics. https://doi.org/10.1063/1.1388719.
Seighman, G. B. (2015) Exploring the science of ensemble gestures, emotion, and collaboration in choral music making. The Choral Journal, 55(9), 8–16. Google Scholar.
Sonnby-Borgström, M. (2002) Automatic mimicry reactions as related to differences in emotional empathy. Scandinavian journal of psychology, 43(5), 433–443. https://doi.org/10.1111/1467-9450.00312.
Stanley, J., & Williamson, T. (2001) Knowing How. The Journal of Philosophy, 98(8), 411–444. https://doi.org/10.2307/2678403.
Sutherland, A., & Cartwright, P. A. (2022) Working together: Implications of leadership style for the music ensemble. International Journal of Music Education, 40(4), 613–627. https://doi.org/10.1177/02557614221084310.
Taylor, B. (2017) Landscape–Rhythm–Memory: Contexts for Mapping the Music of George Enescu. Music and Letters, 98(3), 394–437. https://doi.org/10.1093/ml/gcx054.
Volpe, G., D’Ausilio, A., Badino, L., Camurri, A., & Fadiga, L. (2016) Measuring social interaction in music ensembles. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences, 371(1693), 20150377. https://doi.org/10.1098/rstb.2015.0377.
