Тілесність як концепт виразності в музичному та хореографічному мистецтві
DOI:
https://doi.org/10.24195/artstudies.2024-3.13Ключові слова:
тілесність, музичне і хореографічне мистецтво, методологічні підходи, комунікація, рецепція, творчістьАнотація
Метою статті стало визначення концептуального поля тілесної виразності в музичному та хореографічному мистецтві. Методологія дослідження вибудовувалась з огляду на концептуалізацію проблематики тілесності (як багатомірного екзистенціального атрибуту людини), що вимагає методологічного плюралізму, а отже ґрунтується на низці наукових підходів. Так, історичний дискурс дозволяє послідовно простежити кардинальні зміни у трактовці категорії тілесності. Завдяки антропологічному підходу визначається: взаємозв’язок еволюції тілесного концепту і когнітивних механізмів музичної рецепції та творчості; функціонування музики й танцю як універсального для homo sapiens символічного комуніката; здатність людини виражати свої думки та емоції за допомогою власного тіла. Використання дискурсивного підходу дозволило обґрунтувати спорідненість поняття «моторність» із низкою філософських, естетичних. культурологічних, музикологічних та хореологічних категорій, як от: час, простір, хронотоп, рух, жест, інтонація, ритм і метр. Семіологічний підхід надав можливість охарактеризувати музичну моторність в цілому як знакову сферу, виявити пластичні типи музичної моторності. Встановлено, що смислове значення концепту виразності слід пошукувати в його комунікативній сутності, тому тілесність варто розглядати і як феномен специфічної мови музичного та хореографічного мистецтва. До мовних засобів виразності означених мистецтв віднесено їх специфічні виражальні засоби та засоби художньої образності, які здатні привертати увагу, викликати інтерес, впливати на емоції та почуття. Доведено, що тілесна присутність у всьому справжньому музичному досвіді наявна не просто як чуттєва «відповідь» на слуховий «стимул», а як принципово конститутивний елемент. Тілесний момент іманентно присутній в кожному акті музичної творчості як сполучна ланка між знанням, дією і буттям. Інтуїтивні основи музичного пізнання і творчості становить, насамперед, опосередковане тілом відчуття потенційно плідних варіантів.
Посилання
Герц, І. І., Нечаєнко, Т. В. (2017). Тілесність як компонент танцювальної виразності. Культура України. Cерія: Мистецтвознавство, Вип. 56, 77–87. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Kum_2017_56_9.
Косяк, В. А. (2008). Універсум ритму. Суми: ВТД «Університетська книга».
Мерло-Понті, М. (2001). Феноменологія сприйняття. Пер. з фр., післямова та прим. О. Йосипенко, С. Йосипенко. Київ: Український Центр духовної культури.
Ніколаї, Г., Медведєв О. (2017). Теоретико-методологічні орієнтири танцювально-терапевтичних розвідок: європейський контекст, Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 8, 23–35, URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pednauk_2017_8_5.
Печеранський, І., Базела, Д. (2017). Вступ до філософії танцю: монографія. Київ: КНУКІМ.
Полтавцева, О. М. (2005). Антропологія музичної тілесності (автореф. дис. … кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури). Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків.
Рева, В. П. (2013). Інтонаційно-тілесні контексти музичного сприйняття (педагогічний аспект): монографія. Могильов: МДУ імені О.О. Кулешова. 180 с.
Суббота, О. В. (2005). Музична моторність як категорія музикознавства (автореф дис. … кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – Музичне мистецтво). Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової, Одеса.
Bowman, W. (2000). A somatic, ‘here-and-now’ semantic: Music, body, and self. Bulletin of the Council for Research in Music Education, 144, 45–60).
Drożdż, T. (2012). Człowiek i taniec: systemy choreograficzne jako profile badania kultury, Praca doktorska, Katowice: Uniwersytet Śląski.
Frosch, J. (1999). Dance Ethnography. Tracing the Weave of Dance in the Fabric of Culture. W S. H. Leigh, P. Hanstein (Red.), Researching Dance. Evolving Modes of Inquiry, Pittsburgh, s . 250–251.
Jaques-Dalcroze, E. (1992). Pisma wybrane. Warszawa.
Hughes, M. (2010). The Pocket Guide to Ballroom Dancing. Barnsley.
McRobbie, A. (1997). Dance narratives and fantasies of achievement, Meaning in Motion. New Cultural Studies of Dance. London.
Rytmika, Przedmowa do II tomu (1963), Émile Jaques-Dalcroze, Le Rythm, La Musique et l’Education. Materiały Informacyjno-Dyskusyjne COPSA, Z. 71, Warszawa, s. 5–23.
Stępień, M. (2010). Prekursorskie idee Emila Jaques-Dalcroze’a w świetle osiągnięć współczesnej pedagogiki. Rytmika w kształceniu muzyków, aktorów, tancerzy i w rehabilitacji : materiały z ogólnopolskiej sesji naukowej. Łódź, 2010. ss. 11–22.
Subtley, E. (1998). Being in the body; being in the sound: a tale of modulating identities. Journal of Aesthetic Education, 32 (4), 93–106.
