Сторінка містичного щоденника увʼязненого (на прикладі Прелюдії і фуги до-дієз мінор № 10 В. Задерацького)

Анотація

Стаття присвячена аналізу Прелюдії та фуги № 10 до-дієз мінор із циклу «24 прелюдії та фуги» Всеволода Петровича Задерацького. Диптих постає перед слухачем своєрідною розповіддю особистого досвіду увʼязненого концтабору композитора, артефактом памʼяті, є однією сторінкою містичного щоденнику «24 прелюдії та фуги».Переживши тривоги, біль, самотність, у роздумах про буття та свободу, герой згадує символічні образи нічного зоряного неба, звуків дзвонів, що закликають до молитви, які залишилися далеко в Україні. Проживаючи подвійну реальність, матеріальну та духовну, композитор зберігає психологічне здоровʼя та продовжує творити свою історію. Фуга диптиха змальовує психологічну драму увʼязненого, що пройде через перипетії життя, катастрофу увʼязнення, досягнувши духовної трансформації та усвідомлення. Використання тріолей, повторюваних ритмічних формул і поліфонічних структур дозволяє глибше передати внутрішній стан увʼязненого та його емоційне напруження. Дзвонові інтонації в диптиху виконують особливу функцію, поєднують минуле з майбутнім, добро зі злом, світло з тінню. Фінальні дзвони у фузі «дослівно цитують» прелюдію, створюють таким чином арку, що нагадає про завершення земного буття. Методологія дослідження поєднує герменевтичний і семіотичний аналіз, культурно-історичний контекст, психологічні концепції та музикознавчі методи, що дозволить точніше відтворити структуру та символізм твору, глибше зрозуміти наповненість смисловими кодами. У статті підкреслюється, що диптих є не лише музичним твором, а своєрідним культурним документом, що дозволяє відчути подвійність буття увʼязненого концтабору, прагнення до духовного та ментального зцілення, а також розкрити символізм культурних кодів української національної традиції.