«Живе» та медіаопосередковане музичне виконавство: порівняльний аналіз фортепіанної, вокальної та хорової інтерпретації

Анотація

У статті досліджено трансформацію «живого» та медіаопосередкованого музичного виконавства на матеріалі фортепіанної, вокальної та хорової інтерпретації. Мета роботи полягає у визначенні, як змінюється музична інтерпретація в умовах медіаопосередкованого виконання, та здійсненні порівняльного аналізу фортепіанної, вокальної й хорової інтерпретації крізь призму категорій «живого» і «медіао- посередкованого». Методологічну основу становить міждисциплінарний підхід, що поєднує мистецтвознавчий, музикознавчий, медіатеоретичний і перформативний аналіз, а також поняттєво-термінологічний, порівняльний, інтерпретаційний і медіааналітичний методи. Така оптика дає змогу розглядати виконавство одночасно як художню дію, технічно опосередковану подію й форму культурної присутності. У результаті доведено, що «живе» виконавство не зводиться лише до фізичної співприсутності виконавця і слухача, а має спектральний характер і може реалізовуватися в очно-живому, синхронно-медіаопосередкованому та асинхронно-медіаопосередкованому форматах. Показано, що медіа в сучасному музичному просторі не є нейтральним каналом передачі, а виступають активним чинником формування акустичного образу, візуальної драматургії, ритму рецепції та соціальної організації сприйняття. У фортепіанному виконавстві медіасередовище посилює значення звукової деталізації, балансу регістрів і контрольованої педалізації; у вокальному – актуалізує темброву близькість, інтимізацію вислову та специфіку мікрофонного звучання; у хоровому – найрадикальніше змінює принцип ансамблевості, оскільки латентність, передача даних і технічні обмеження ускладнюють синхронну взаємодію та сприяють поширенню асинхронних моделей роботи. Водночас встановлено, що цифрові формати не скасовують інтерпретацію, а переводять її в інший режим, де художній результат формується у взаємодії виконавця, технічного середовища та способу поширення звуку. Практична значущість статті полягає в можливості використання її положень у виконавській педагогіці, дистанційних репетиційних практиках, концертно-медійному проєктуванні та навчальних курсах з музичного мистецтва. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою моделей цифрового ансамблевого виконавства, критеріїв оцінювання медіаопосередкованої інтерпретації та вивченням нових гібридних форм музичної присутності в онлайн-середовищі