Творчість у контексті розвитку цивілізації

Анотація

Творчість, як факт культурного розвитку суспільства і людства в цілому, особливо активно проявила себе у сфері художньої діяльності. На шляху комплексного вивчення цього феномену, дане дослідження робить спробу розглянути творчість як концептуальну ідею цивілізаційного будівництва у середовищі первісно-суспільного ладу. Даний мотив торкається важливих обставин розвитку ранніх громад людської спільноти, їх матеріально-художньої культури і перших проявів духовного буття. Друга мотиваційна складова – спроба пояснення концепції творчості у створені численних арт-об’єктів доби палеоліту і неоліту, а з тим і виникнення необхідності візуальної фіксації людиною власних уявлень, розумінь оточуючого світу, магічно-культових мотивів, що стало важливою інформацією прийдешнім епохам. Вирішення цих завдань допомагає цілісному усвідомленню природно-життєвої ролі будівничих витоків творчості як первинних ознак цивілізації. Вихідною стала концепція творчості як зусилля фіксації представниками пале – і – неолітичних племен важливих життєвих показників – прямого свідчення культурного прогресу й ментального розвитку людини цієї доби. Емпірична розвідка цілісного усвідомлення зображальних мотивів первісної людини спиралась на способи пізнання світу, освоєння довкілля і розвиток соціальних відношень. Методологічним засобом аналізу інформації, явищ і зразків мистецтва, обрана ідея порівняння/сполучення мистецтвознавчих і археологічно-етнографічних прикмет пам’яток і їх формально-стилістичне пояснення. Культурно-цивілізаційні процеси у палеолітичний добі людства на різних локаційних територіях мали багато спільних рис. Неоліт явив світові певні відмінності, що були пов’язані з ментальними особливостями, характером магічних вірувань, диференційними процесами праці. Відокремлення робіт, що задовольняли фізичне існування племен від тих, які забезпечували стійкість вірувань, сприяли появі специфічного виду діяльності – художньо-творчої (зображальної). Розтягнутий в часі досвід, вносив зміни концептуального характеру – від потреб виживання, до ускладненої самоідентифікації і множення потреб віровизнання. Творчу дійсність як життєву потребу, треба було побачити, відчути і реалізувати. Цей процес набирав зрілості завдяки удосконаленню здатності фіксації процесів пізнання навколишнього світу художньо- образною компонентою. Художня творчість стала важливою домінантою у реалізації рис понятійного мислення, і мислення творчого – ознак працюючого інтелекту і художньої свідомості