Тілесно-ритмічна організація мистецького перформансу
DOI:
https://doi.org/10.24195/artstudies.2026-2.27Ключові слова:
тілесно-ритмічна організація, мистецьке виконання, перформативний процес, ритм, тілесна комунікаціяАнотація
Статтю присвячено теоретичному осмисленню тілесно-ритмічної організації мистецького виконання як ключового механізму перформативного процесу та визначенню її ролі у формуванні виконавської цілісності, сценічної присутності й художнього образу. Особливу увагу приділено взаємодії руху, дихання, темпоральної структури дії та процесів сприйняття, що визначають логіку сценічної події. Мистецьке виконання розглянуто як комплексний процес, у якому тілесну дію, ритмічну організацію та звуково-акустичні компоненти поєднано у взаємозалежну систему. Виявлено закономірності організації сценічної дії на основі застосування структурно-функціонального аналізу виконавських процесів, що дало змогу простежити взаємодію пластичних, ритмічних і темпоральних параметрів у формуванні художньої цілісності. Здійснено порівняльний аналіз сучасних перформативних практик, у результаті чого окреслено спільні принципи тілесно-ритмічної організації в різних формах сценічного мистецтва. Використано інтерпретаційний підхід для осмислення ролі тілесних і звукових імпульсів у побудові сценічної драматургії. Наукову новизну дослідження визначено в трактуванні тілесно-ритмічної організації мистецького виконання як інтегративного підходу, що синхронізує часові, просторові та енергетичні параметри сценічної дії. Обґрунтовано, що ритм функціонує як внутрішня партитура виконання, яка забезпечує узгодженість ансамблю, формує сценічне напруження та структурує процес глядацького сприйняття. Художній образ розглянуто як подію взаємодії, що виникає з резонансу тілесних імпульсів, звукових сигналів і перцептивної уваги. Доведено, що тілесно-ритмічна організація є структурною основою мистецького виконання, яка забезпечує внутрішню логіку сценічної дії та перетворює її на процес спільного переживання. Поєднано фізичну динаміку руху, акустичну тканину виконання та когнітивні механізми сприйняття, унаслідок чого художній образ постає як жива, процесуальна структура. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з аналізом тілесно-ритмічних стратегій у різних видах перформативних мистецтв та можливостями їхнього використання у виконавській і мистецько-педагогічній практиці
Посилання
1. Безугла, Р. (2021). Перформативність, дискурс і комунікація: співвідношення понять. Сучасне мистецтво, 17, 95–104.
2. Barba, E. (1995). The Paper Canoe: A Guide to
Theatre Anthropology. London: Routledge.
3. Bergson, H. (1957). Time and Free Will: An Essay on the Immediate Data of Consciousness. London: George Allen & Unwin.
4. Clark, J., & Martin, C. (2013). Anarchy, Geography, Modernity: Selected Writings of Elisée Reclus. Oakland, CA: PM Press.
5. Craig, G. (1983). Craig on Theatre. Ed. J. Michael Walton. London: Methuen.
6. Erickson, J. (1990). The body as the object of modern performance. Journal of Dramatic Theory and Criticism, 231–246.
7. Jaques-Dalcroze, E. (1921). Rhythm, Music and Education. London: Chatto & Windus.
8. Langer, S. K. (1953). Feeling and Form: A Theory of Art. New York: Charles Scribner’s Sons.
9. McKinlay, A. (2010). Performativity: From JL Austin to Judith Butler. May fly, 119–142.
10. Sadler’s Wells. (2010). The Forsythe Company – Decreation. URL: https://surl.li/rqxsos (last accessed:18.02.2026).
11. Spier, S. (2011). William Forsythe and the Practice of Choreography: It Starts From Any Point. Routledge
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.




