Неовізантійська традиція в духовно-освітній діяльності Патріарха Йосипа Сліпого

Анотація

Матеріали дослідження направлені на розкриття духовно-освітньої діяльності Патріарха Йосипа Сліпого в Римі. Піднімається питання про взаємозв’язок релігії та мистецтва в контексті побудови знакової споруди Собору Святої Софії в Римі. Звернення до давніх традицій візантійського мистецтва зумовило появу архітектурного прототипу, що став у ідентифікації української греко-католицької церкви. За сприяння та ініціативи Патріарха Йосипа Сліпого утворено центр, від якого бере початок функціонування Українського католицького університету. Значимість cтворення святині в другій половині ХХ століття зумовлена прагненням Патріарха до віднови цілісності УГКЦ. Допомога української діаспори в Римі сприяла побудові величної християнської архітектурної пам’ятки, яка є символом сакральної вічності, що бере початок від основ християнства і доєднує теперішній час до традиції спадкоємності. В ідейному задумі відчутні спроби семантичного відображення духовного середовища наповненого сакраментальним змістом християнського віровчення. Проект Собору Святої Софії в Римі став частиною духовно-освітньої діяльності Патріарха Йосипа Сліпого, який розпочав формування новітньої історії УГКЦ. Естетичні канони візантійської культури ідентифікували напрям творення неовізантійської стилістики Собору Святої Софії в Римі, що призвело до часткової трансформації пропорцій та інтер’єрного оздоблення. Мозаїчний декор Собору стилістично виконаний за принципами давніх візантійських зображень, що ілюструють основні події з життя святих. В цій споруді Патріарх Йосип Сліпий, втілив ідею взаємозв’язку духовного та земного. За мету в дослідженні поставлено розглянути формування канону як частини візантійської традиції у мистецтві, що в тому числі поширилась і на українську культуру та була використана Патріархом Йосипом Сліпим, як форма основи в архітектурі. Розглядається також питання утвердження традиції як парадигми відображення духовної сутності візуальних образів.