Голос як інструмент ідентичності: антропологічний вимір академічного співу

Анотація

У статті досліджено голос як універсальний феномен культури та інструмент фор- мування людської ідентичності у сфері академічного співу. Зазначено, що у сучасній гуманітарній думці голос дедалі частіше осмислюється не лише як акустичне або фізіологічне явище, але й як носій духовного досвіду, тілесної пам’яті та культур- ної тяглості. У центрі уваги перебуває взаємодія природного та соціального вимірів голосу, його роль у процесах самоідентифікації виконавця, формуванні професійної, гендерної, етичної та національної самосвідомості. Методологічну основу дослідження становить поєднання феноменологічного, антро- пологічного, культурологічного, музикознавчого та вокально-педагогічного підходів. Спираючись на концепції Р. Барта, А. Кавареро, М. Долара, С. Коннора, М. Фелдман, К. Мейзель, С. МакКлері, Дж. Поттера, К. Боземана, І. Тітце, Р. Міллера, Й. Сундберга та В. Антонюк, авторка доводить, що голос є не лише фізіологічною функцією чи інструментом комунікації, але й особливим «антропологічним простором», у якому з’єднуються тіло, дух і культура. Виявлено, що академічний вокал вибудовує унікальну форму саморепрезента- ції – голос постає як своєрідна біографія, у якій технічні, звукові та емоційно-виразові характеристики перетворюються на складові частини особистісного образу вико- навця. Показано, що в процесі вокального навчання голос проходить шлях від природ- ного звукоутворення до художньо усвідомленого звучання, яке відображає особистий стиль, соціокультурне походження і духовну орієнтацію виконавця. Особливу увагу приділено українській вокальній традиції, у якій, за В. Антонюк, поєд- нуються фольклорна кантиленність, емоційна відвертість і європейська технічна довершеність школи bel canto. Саме цей синтез створює унікальну модель україн- ського голосу – інтонаційно відвертого, темброво м’якого, духовно наповненого. У ньому зберігається архетип народної пісні як джерела національної ідентичності, що набуває нових форм у академічному виконавстві. З’ясовано, що антропологічний аспект голосу полягає в його здатності виступати не лише як естетичний, але й як екзистенційний феномен: у процесі співу людина самотвориться, утверджуючи свою внутрішню та зовнішню присутність у культур- ному просторі. Академічний вокал у цьому сенсі є не лише технікою, але й способом буття, у якому тіло й дух, звук і сенс досягають гармонії. Перспективи подальших наукових досліджень пов’язані з розробкою методології антропології голосу у вокальній педагогіці, вивченням національних моделей темб- рової ідентичності та аналізом сучасних тенденцій у взаємодії академічного і фоль- клорного вокалу.