Шекспірівський текст у концертно-монологічній сфері XVI–XXI ст.: інтермедіальні жанрові стратегії «виправлено»

Анотація

У статті порушується проблема семантично містких творів В. Шекспіра у контексті постпостмодерністського етапу розвитку культури й мистецтва, що дозволяє розкрити шекспірівський текст як фундаментальну філософську ідею, культуротворчий онтологічний імпульс та універсальний мистецтвознавчий код. У роботі актуалізовано такі вектори: опанування образного поетичного змісту у взаємодії з різними видами мистецтва; заглиблення до художніх реновацій, традиційного й інноваційного їх узагальнення в мистецькому аудіовізуальному аспекті; знаходження інкорпорації музичних смислів із концептами образу, ідеї, ідеалу в універсальних текстах, зокрема сонетах Шекспіра в академічному грифі; увиразнення композиції шекспірівського дискурсу в концертно-монологічній вокальній фактурі XVI-XXI ст. та сучасних інтерпретаціях. З метою усвідомлення ролі музики і театру в творчості В. Шекспіра в науковому викладі застосовано екзегезу смислового, контекстуального, лексичного, змістовного, дискурсивного аналізу для впровадження концептуальної ідеї дослідження. Зокрема здійснено аналіз текстів шекспірівських першоджерел та їх стилістичних, жанрових особливостей; вокальних творів за авторськими концепціями, історії їх створення, сюжету, композиційної побудови, естетичної програмності, іноземної фонетики в інтерпретаціях. Підкреслено вплив академізму, що вмістив платонівські концепти образу, форми, ідеї, ідеалу на поетичні, театральні, оперно-камерні жанри мистецтва як найбільш досконалих з глибинним духовним вмістом; висвітлено афілійованість еталонного співу й поетично-декламаційного мовлення, сентенцію елітарної поетики й виконавської культури, в яких віддзеркалилось високе академічного мистецтво. Наголошено збереження академічної вокально-поетичної традиції в сучасній постпостмодерній парадигмі та пошук інтерпретаційного вокально-мовного стилю