Об’єкт, предмет і місце метаідеалізму в теорії розвитку мистецтва
DOI:
https://doi.org/10.24195/artstudies.2024-1.11Ключові слова:
теорія і методика образотворчого мистецтва, об’єкт у мистецтві, предмет у мистецтві, метод кристалізації форми, метод вільних асоціацій, класичне мистецтво модерну, метаідеалізм.Анотація
Дослідження присвячене визначенню відношення до об’єкта і предмета як точки кристалізації авторського художнього стилю – метаідеалізму. За актуалізації періодизації розвитку картини у відношенні до предмета Олександра Богомазова розроблено модель умоглядного конструювання синтетичного предмета, котрий поєднує всі три історично сформовані відношення: несвідомого наближення до предмета, свідомого наближення до предмета, свідомого віддалення від предмета. Такий синтетичний предмет визначено як результат необхідності відображення складної ідеї й основи художнього образу, втіленого в мистецькому об’єкті як у моделі. Аргументовано використання підходів і низки художніх методів для створення художнього образу на основі синтетичного предмета. Показано використання метамодерністського підходу, що дає змогу виокремити художні методи. Зокрема, метод кристалізації форми з творчості художників-кубістів, метод вільних асоціацій із психоаналізу і поєднання їх в межах єдиного авторського стилю. Акцентовано увагу на використанні наукового підходу, що дав змогу впорядкувати складне знання в єдину систему та залучити мову науки до діалогу між художником і глядачем. Унаочнено практику відображення синтетичного предмета в художньому творі на прикладі створення композиції «Перша вчителька». Установлено, що, зображуючи синтетичний предмет, котрий втілює складну ідею, постає потреба у формуванні системи підходів і художніх методів. Також конкретизовано значення системи підходів і художніх методів в авторському художньому стилі. Зазначена система постає як знакова система мови мистецтва, що побудована на модерністській і постмодерністській мистецькій спадщині. Визначена подібність знакової системи мови мистецтва до того, як у класичних мистецьких стилях послуговувалися методами репрезентації предмета. Відповідно окреслено питання визнання класичного мистецтва модерну.
Посилання
Архипенко, О. (2009). 50 років творчості (1908–1958). Хроніка-2000: Український культурологічний альманах / А. Ю. Буряк (перекл. з англ. і ред.) (с. 438-493). Київ: Фенікс.
Горбачов, Д. (2006). «Він та я були українці». Малевич та Україна. Київ: СІМ студія.
Горбачов, Д. (2020а). Лицарі голодного ренесансу. О. Січенко (упор.). Київ: ДУХ І ЛІТЕРА. Горбачов, Д. (упоряд.). (2020б). Український художній авангард: маніфести – публіцистика – спогади – листи. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА.
Никифоров, А. (2023). Метаідеалізм або теоретико-методологічний концепт авторського художнього стилю. Південноукраїнські мистецькі студії, 2 (3), 88–94.
Cohnitz, D., Rossberg, M. (2006). Nelson Goodman. London: Routledge.
Fukuyama, F. (2006). The End of History and the Last Man. New York: Simon and Schuster.
Goodman, N. (1976). Languages of Art: An Approach to a Theory of Symbols. Indianapolis; Cambridge: Hackett Publishing company.
Jameson, F. (1991). Postmodernism, or The Cultural Logic of Late Capitalism. Durham: Duke University Press.
Vermeulen, T. & Van den Akker, R. (2010). Notes on metamodernism. Journal of Aesthetics & Culture, 2 (1), 56–77.