Топос смерті в риториці партесних концертів

Анотація

Партесна музика, хоча й досліджувана впродовж півстоліття, досі залишається маловідомою й мало виконуваною частиною українського культурного спадку. Різниця загальної освіти та музичної підготовки співаків того часу та сучасних музикантів відображається у трактуванні й інтерпретації цієї музики в сучасних мистецьких переосмисленнях. З появою в європейській культурі XX століття інтерпретаційного напряму історично інформованого виконавства утвердилася думка про необхідність інших методів розуміння, вивчення та дослідження музичної спадщини ранніх періодів, тобто музики, написаної до XIX століття. Відповідно до ідей історичного виконавства, у статті розглянуто спосіб трактування образів і афектів, закладених у партесній музиці, крізь призму культурних і освітніх практик XVII–XVIII століть. Цей період характеризується єдністю естетичних категорій та інструментів художньої виразовості різних видів мистецтв, музики, поезії та риторики. Партесний концерт є жанром літургійної музики, написаний на тексти стихир, тропарів та інших частин богослужіння східного обряду. Відповідно, музично-словесний аналіз ускладнюється наявністю в тексті концертів теософських роздумів і різноманітних алегоричних біблійних образів. Щоб краще зрозуміти зв’язок музичного та словесного тексту в партесних творах, спочатку вивчено риторичні способи відтворення семантичних образів, ідей і топосів української барокової поетичної творчості. Далі зіставлено лінгвістичні засоби вираження словесної образної сфери й ефект на читача чи слухача, що був метою використання різноманітних риторичних прийомів. Проаналізовано музичні відповідники словесних риторичних засобів і виявлено приклади семантично споріднених музично-риторичних фігур з іншим текстом для потрібного афекту. Отже, таке розуміння музичної мови партесної творчості зумовлює сутнісно інші виконавські завдання під час її реалізації.