Вальс як структурно-драматургічний чинник віденської оперети Йоганна Штрауса: жанрово-стильовий та диригентсько-інтерпретаційний виміри

Анотація

У дослідженні проаналізовано еволюцію професії диригента-хормейстера в українській музичній культурі і розглянуто її як складний історико-культурний і мистецький процес, зумовлений змінами соціального середовища, художніх пріоритетів та інституційних форм хорового виконавства. У ході досягнення мети досліджено трансформацію професійних функцій диригента-хормейстера від регентсько-утилітарної моделі керування хором до сучасного багатовимірного феномена, що поєднує художньо-інтерпретаційну, педагогічну, організаційну та соціокультурну діяльність. Виокремлено основні історичні етапи становлення професії, окреслено їхні характерні риси та визначено чинники, які вплинули на зміну статусу диригента-хормейстера в українській музичній традиції. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному осмисленні професії диригента-хормейстера як культуротворчого явища, що розвивається у взаємозв’язку з національною ідентичністю, репертуарною політикою та сучасними комунікативними практиками. Методологічну основу дослідження становлять системний та теоретичний підходи, що забезпечили цілісне осмислення професії диригента-хормейстера як багатовимірного соціокультурного й мистецького феномена. Сфокусовано увагу на доцільності вважати сформовану професійну діяльність диригента-хормейстера інтегративною системою, у межах якої поєднуються індивідуальні творчі можливості учасників хору та колективна виконавська концепція. У результаті дослідження встановлено, що сучасний диригент-хормейстер виступає не лише керівником виконавського процесу, але й лідером творчої спільноти та медіатором між хоровим колективом і суспільством. Доведено, що його професійна ефективність значною мірою залежить від здатності формувати сприятливе соціально-психологічне середовище в колективі, адаптуватися до умов цифровізації культури та використовувати нові форми комунікації для популяризації хорового мистецтва.